Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Королеви не мають ніг - Володимир Нефф

Королеви не мають ніг - Володимир Нефф

Читаємо онлайн Королеви не мають ніг - Володимир Нефф
яким себе відчував, і домашні бали, які він давав у своєму палаці, змінювалися парубоцькими вечірками, простіше кажучи, пиятиками і веселощами в мисливському замку Такко, що теж належав йому. Бути постійним чи хоча б частим гостем графа Гамбаріні вважалося тепер бажаним, і той, кого він ніколи до себе не запрошував, вважався людиною пропащою, йому не залишалося нічого іншого, як піддатись слабодухій свідомості, що життя своє він прожив намарне. Ці гулятики здавалися цілком природними й справедливо розцінювалися як мало цікаві, але не бракувало людей і прозірливих, і далекоглядних, які надавали куди глибшого значення суспільній активності молодого графа Гамбаріні і, як каже італійське прислів’я, «шукали плями на сонці». Так, наприклад, підлий господар заїзду «У павичевого хвоста» – може, з дурості, а може, тому, що був далеко не такий підлий, як про це дозволяла судити його напрочуд людська пика, – навіть після пам’ятної події на piazza Monumentale лишився вірний своїм антигамбарінівським переконанням і перед своїми постояльцями заявляв, а, цілком можливо, за своєю давньою звичкою й доносив герцогові, що в палаці Гамбаріні збираються давні вороги д’Альбула, і серед них – синьйор Антоніо Цанкетта, багатий торговець хутрами, якого зовсім недавно випустили з в’язниці, куди його було посаджено на підставі досить обгрунтованої підозри в участі у змові Алессандро Сікурано. Так от, ці пташки, збираючись у палаці Гамбаріні, буцімто заради розваг, кують лихо, а за цими небезпечними збіговиськами стоїть особа, хоч і непримітна й малозначна, але від цього нітрохи не менш небезпечна, – аптекар Джербіно, хитрий лис і чудовий знавець тутешніх взаємин; одного разу помітили, як він, замкнувши свою крамничку, під покровом ночі обходить piazza Monumentale й бічними вуличками скрадається до заднього входу графського палацу, а тоді зникає в ньому на довгі-предовгі години. Можливо, він носить молодому графові різні види отрути, бо знається не тільки на приготуванні лікувальних засобів, але й таких, які умертвляють.

Поза всяким сумнівом, він прочищає графові його молодий, недосвідчений мозок і вкладає туди різноманітні зрадницькі поради.

Приблизно так чи в такому дусі висловлювався господар заїзду «У павичевого хвоста», аж поки одного дня на нього напали й убили дорогою до Болоньї, куди він регулярно їздив на закупи продуктів для свого закладу. Це була сумна, але нічим не прикметна подія; однак ті, хто поділяв його підозри й погляди, вишукуючи, як уже було сказано, «плями на сонці», почали стверджувати з цілковитою певністю, що тут ідеться зовсім не про звичайне вбивство з метою пограбування, а що господаря заїзду прибрали або наказали прибрати прихильники Джованні Гамбаріні, бо інакше не могли примусити замовкнути його зухвалий язик.

А після цієї кривавої події сталася маленька, ганебно-скандальна сенсація. Покійний підлий господар заїзду не був власником «У павичевого хвоста» – він тільки орендував цей заклад, – і його наступником став якийсь грек на ім’я Полемос, приємна й шанована людина, яка до цього часу з успіхом служила буфетником у тій частині палацу, де містилися казарми; він відзначався тим, що вмів готувати шість видів томатних соусів; його pasta asciutta[68] були неперевершені. А що, запитасмо ми, що зробила овдовіла чарівна Фінетта? Та нічого особливого, надзвичайного вона не зробила: зібравши свої манатки, вона перебралася до графа Джованні Гамбаріні, тобто до людини, яка, коли не помилялися шукачі «плям на сонці», сама була або могла бути непрямим убивцею її чоловіка – не більше й не менше, – і зайняла в палаці місце старшої покоївки, чи старшої економки, чи репрезентантки, чи як іще там ця посада називається, а головне, – і тут уже не можна було сумніватись, – графської коханки. Подейкували, – бо в такому малому містечку, як Страмба, нічого не приховаєш, – що у цій своїй ганебній функції вона поводиться пихато й владно, що з підлеглою їй челяддю вона гостра, як бритва, ба й з молодим графом обходиться, наче з ганчіркою; розповідали, буцім вона ще не встигла й зогледітись у палаці, а всі ключі вже були у неї в кишені, вона обнишпорила всі комори, й креденці, і гардероби, й шафи зі столовим сріблом. Кажуть, ніби Джованні Гамбаріні це до серця, бо в господарських справах він нічого не тямить, а його службовий персонал, поки Фінетта все прибрала до своїх рук, зловживав цією його нездатністю і обкрадав так безжально, немовби всі хотіли довести графа до жебрацької торби не пізніш, як за рік.

Оце і все, що нам відомо про діяння першого з юнаків, до яких, як уже мовилося вище, були звернені очі всієї Страмби; а тепер спробуймо дати звіт про дальшу долю другого юнака, Петра з Кукані.

Начальник страмбської військової залоги, капітан д’Обере, чваньковитий француз, якому було довірено супроводити високородну матір і дочку в їхній подорожі у невідомому напрямку, повернувся, виконавши свою відповідальну й делікатну місію, через чотири тижні, і Петр подався до нього, в те крило герцогського палацу, де містилися казарми, сповнений рішучості приставити йому, якщо треба буде, ніж до горла й примусити розказати, куди той відвіз герцогиню з Ізоттою.

Він застав його, цибатого, елегантного, на казарменому дворі, де той муштрував незграбного рекрута, мабуть, пещеного синка заможних батьків, який вирішив присвятити своє життя військовому ремеслу і тепер учився поводитись з мушкетом, рушницею, такою важкою, що під час стрільби її треба було спирати на сошку, встромлену у землю; до того ж вона явно була не для його тендітних ручок. Через ліве плече в нього була перекинута шкіряна ладівниця, набита дерев’яними коробками з відваженими порціями пороху, при поясі висіла сумка з набоями, на шиї – гніт, звитий мотком; усе це йому явно заважало, й давило, й робило ще нещаснішим, ніж звичне буває нещасний новоспечений воячок, уперше в житті відірваний від своєї мамуні.

– Розстав як слід ноги, не стій мені тут comme un esturgeon malade,[69] ах, saprebouiffre,[70] оце так даруночок, ми чекали на тебе, вимолили тебе, espèce de limace![71] – лютував капітан, і що більше він лютував, то неспритнішими і незграбнішими ставали

Відгуки про книгу Королеви не мають ніг - Володимир Нефф (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: