На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов
Вася почав стріляти, серед фашистів зчинилася паніка. Кілька солдатів зірвалося в безодню; деякі почали видиратися на гору; а більшість залягла в нерішучості, не знаючи, переслідувати їм партизанів, чи повернутися назад… Але і в партизанів сталася затримка. Мотоцикл наскочив на велетенський камінь; фара розбилася, мотор заглух, і поки Мехті пробував завести його, націсти опам'яталися і знову кинулись навздогінці за партизанами.
До місця переслідування підоспіли грузовики з автоматниками. Гітлерівці з криком побігли вниз. Підпустивши їх ближче, Вася знову відкрив огонь із свого автомата, і в цей час коляска мотоцикла рвонулася вперед.
— Молодець, Васю! — радісно вигукнув Мехті. — Тримайся міцніше!
Мехті вів. мотоцикл наосліп, без світла. Вони в'їхали уже в виноградники. Дорога тут була грузькою. Почався узвіз…
На горі з'явився грузовик з прожектором. Могутній, сліпучий промінь розпанахав пітьму, швидко намацав самотній мотоцикл, що піднімався схилом високого пагорба. Тепер мотоцикл був на виду в німців; вони почали без пострілів оточувати партизанів. Вася, засліплений світлом прожектора, тимчасово припинив стрільбу. Мехті ж стало легше вести мотоцикл: дорога була яскраво освітлена. Однак грузька дорога не дозволяла розвинути швидкість. Націсти були зовсім близько…
— Стріляй, Васю! — крикнув Мехті.
— Я нічого не бачу! — мало не простогнав Вася.
І раптом він помітив збоку цибатого, довгорукого німця. Той біг майже поруч з мотоциклом і хотів уже стягнути Мехті з сідла.
— Мехті! — крикнув Вася і вперіщив німця прикладом свого автомата з такою силою, що замало сам не вилетів з коляски.
Ще хвилина, й кільце облави зімкнулося б перед партизанами. Тоді загибель була б неминучою… Та ось дорога стала твердішою; виноградники лишилися позаду. Набираючи швидкість, мотоцикл стрімко помчав пагорбом угору. Крики переслідувачів віддалялися; німців уже не було видно. І незабаром, після першого ж повороту, мотоцикл став недосяжний для прожектора. Мехті знову повів мотоцикл навмання, наосліп, але вже на граничній швидкості. Оглушливо ревів мотор.
Зненацька на них почала насуватися з темряви якась чорна маса. Звернути не можна було — вони б полетіли тоді вниз, в ущелину. Мехті пробував гальмувати, але гальма відмовили. Та й яка користь гальмувати при такій швидкості!..
— Стрибай, Васю! — крикнув Мехті.
Але ні Вася, ні він сам не встигли зіскочити. Мотоцикл на повному ходу ввірвався у величезну печеру і врізався в один із бокових виступів. Мехті й Васю кинуло в різні боки. Біля самого входу склепіння печери обвалилося; на Васю й Мехті посипалися зверху пісок, каміння, щебінь…
Мехті впав долілиць; ложе автомата, що висів на шиї, вперлося йому в груди, Мехті перехопило подих. Падіння оглушило юнака, і він не пам'ятав, скільки часу пролежав нерухомо. Свідомість, що, здавалося, жила не в ньому самому, а якось окремо, підказала йому: кінець! Усе в ньому наче заклякло… І здавалося, що він у такому стані вже давно, хоч насправді цей стан тривав лише одну мить. Мехті почув глухий тупіт ніг: сюди бігли націсти… Треба було підвестись, за всяку ціну підвестись і зупинити їх. Вася! Де ж Вася?
Мехті встав, обтрусив з себе пісок. Темно, хоч в око стрель. Він покликав свого друга:
— Васю, де ти? Вони йдуть сюди, ти чуєш?
Він спіткнувся об щось і мало не впав. Це був мотоцикл, що лежав на боці, упоперек входу в печеру. Вася не обзивався. Мехті подався в глиб печери. Вона ставала дедалі вужчою. Та ось стіни її знову роздалися вшир. Очевидно, печера мала другий вихід…
«Невже ж Вася втік?» подумав Мехті, але притьмом одігнав від себе цю думку. Ні, він десь тут, поблизу, і Мехті не піде, доки не розшукає Васю! У цій печері він прийме бій і боротиметься до останньої хвилини. Тримаючи напоготові автомат, Мехті повернувся до входу.
Крики націстів лунали дедалі голосніше, ближче…
— Васю, Васю! — гукав Мехті.
— Мехті, — почув він раптом кволий голос, що долинав, здавалося, з глибокого колодязя. Мехті кинувся на голос друга. Вася насилу вибрався з-під щебеню. При падінні його оглушило дужче, ніж Мехті; але крики друга й лемент фашистів допомогли Васі опритомніти. Біля входу в печеру уже танцювали яскраві промені ворожих ліхтарів.
Мехті з автоматом примостився за перевернутим мотоциклом. Вася пошарив обома руками кругом себе, знайшов свій автомат і приєднався до друга. Ліхтарі гітлерівців робили їх зручною мішенню. Втративши трьох чоловік, переслідувачі відступили. Після короткої наради вони вирішили послати чоловік з п'ять в обхід печери (по краю урвища, рядом зі скелею, в якій була печера, петляла вузька кам'яниста стежка), решта ж пішли в лобову атаку. Новий наказ: «Узяти партизанів живими або мертвими!» зробив папістів більш рішучими.
Як правило, Вася завжди приберігав під шинелею чотири або п'ять гранат. На цей же раз була тільки одна.
Помітивши солдатів, що бігли до печери, Вася зняв з пояса гранату.
— Дивись, Мехті! — вигукнув він. — Зараз вони в мене закрутяться, як мухи в окропі!
Підпустивши німців зовсім близько, Вася щосили кинув гранату.
Два німці впали, решта повернули назад. А один по інерції вскочив до печери і, зрозумівши, що сам лізе до рук партизанів, несамовито зарепетував і кинувся геть із печери.
Третій штурм почався з ураганного вогню. Вася й Мехті відповіли скупими чергами з своїх автоматів. Німці знову відступили. Цей третій штурм обійшовся їм ще дорожче, ніж два перших, і солдати нізащо не хотіли йти в атаку. Ніщо на них не впливало: ні погрози офіцера, ні навіть те, що він пристрелив одного з солдатів, який рішуче відмовився бігти до печери. Німці вже встигли охрестити цю печеру «печерою смерті».
Та ось прогримів глухий постріл, і яскрава ракета, розпанахавши пітьму ночі, викреслила в небі дугу: це п'ятеро гітлерівців, які пішли в тил партизанам, повідомляли — вони готові до наступу. Націсти, що з'юрмилися перед печерою, трохи підбадьорились і, несамовито горланячи, пішли на четвертий, рішучий штурм.
— Гранати в тебе зосталися? —
