Подорож на Пуп Землі. Т. 1 - Максим Іванович Кідрук

Я скинув наплічник на килимок при порозі і почухав макітру. Блін, чому все так складно в цьому житті?

— Ну не зовсім, мамо, — трохи розгублено відказав я, а потім задер носа і гордовито додав: — Я лечу на острів Пасхи, мамо, — і всміхнувся, десь у глибині душі сподіваючись, що мої батьки на радощах застрибають до стелі.

Мама принишкла і трохи насупилася, переварюючи почуте. Кілька секунд вона намагалася зрозуміти, чи острів Пасхи — це справді той острів Пасхи, про який вона подумала… Проте я не дав мамі оговтатись.

— На півтора місяці! — ще більш натхненно продовжив я, змахнувши руками і показуючи, який я молодець. — Ще, може, десь по Південній Америці поблукаю, але головне, то, звісно, Рапа Нуї, мамо.

— Е-е-е…

— Мамо, це ж острів Пасхи! — захоплено торочив я. — Уявляєш? Туди Тур Хейєрдал плавав, а тепер і я полечу!

Мама зблідла, тато нервово кашлянув за її спиною і почухав підборіддя.

— А одруження поки що почекає, - сказав я і засміявся: — Ги-ги-ги!

Але тато й мама чомусь не сміялися.

* * *

На цьому далекому острівці… людство колись здійснило одну зі своїх найдивовижніших химер.

Тур Хейєрдал, «Аку-Аку»

Скажу вам по секрету: я не збирався нічого писати про острів Пасхи. Тоді, коли я задумував цю авантюру, я взагалі не думав, що буду писати. Крім того, про острів Пасхи і так немало написано, і я наївно гадав, що всі, хто хотів щось знати про цей крихітний шматок малородючої землі, який самотньо лежить посеред безмежних вод на півдні Тихого океану, вже давно про все дізналися та дочиталися.

Утім, як виявилось, не все так просто, як видається на перший погляд. Ще перед моїм відльотом до Південної Америки мій батько перестрів на вулиці свого старого знайомого, відомого в Рівному журналіста. Слово за слово, й розмова якось перескочила на синів.

— Та моєму, схоже, геть всі мізки з голови видуло, — поскаржився тато, — зібрався на острів Пасхи летіти.

— Оце так! — захоплено вигукнув відомий в Рівному журналіст. — Це ж просто супер! Там же Наполеон у тюрязі сидів!

Так ото ж…

Коротка інформаційна довідка про острів Пасхи

Острів Пасхи (ісп. Isla de Pascua) — вулканічний острів у південній частині Тихого океану (площа — 163,6 км2, координати — 27°07’ пд.ш. 109°21’ зх.д.), вважається найбільш віддаленим куточком планети. Ultimate destination — так зазвичай пишуть про нього в туристичних довідниках. Цей крихітний шматок землі розташований на відстані 3700 кілометрів від узбережжя Чилі та 4000 кілометрів від Папеете, столиці Французької Полінезії на острові Таїті. Протягом століть на ньому жила й розвивалась нечисленна, але дуже могутня цивілізація, лишаючись абсолютно невідомою для решти світу.

Острів Пасхи має декілька імен, більшість з яких із різних причин не мають жодного відношення до його справжньої назви. Найбільш уживані серед них це:

Рапа Нуї — «великий Рапа» з полінезійської — так у XIX столітті назвали острів Пасхи китобої, аби відрізняти його від невеликого острівця під назвою Рапа, що знаходиться в Полінезії;

Те Піто о Те Хенуа, що значить «Пуп Землі» рапануйською мовою, — це справжня назва острова Пасхи, якою його нарекли місцеві аборигени;

Мата Кітераге — «Очі, що дивляться в небо» — ще одна корінна назва острова Пасхи;

острів Сан-Карлос — це ім’я було дане іспанцями у 1770 році при спробі проголосити острів Пасхи власністю іспанської корони;

Теапі — так називав острів Джеймс Кук.

Утім, за островом закріпилася назва «острів Пасхи», оскільки він був відкритий голландцем Роггевеном у день Пасхи.

Клімат на острові теплий, субтропічний.

Рапа Нуї прославився завдяки унікальним статуям, які звуться моаі. Окремі з них сягають розмірів п’ятиповерхового будинку. Колись давно невідома цивілізація висікала їх з вулканічної породи і з невідомою метою встановлювала усюди вздовж берега.

Відстань до острова Пасхи по прямій від міста Київ — 15735 кілометрів.

Офіційна історія не знає жодного випадку відвідання Наполеоном Бонапартом будь-якого з островів Океанії в цілому і острова Пасхи зокрема…

* * *

Останнім часом світ наче меншає, стискається, тому повернутися до простіших днів означає відновити частину його колишньої величі та гідності.

Кетрін Рутледж,

«Таємниця острова Пасхи»

(1919, Лондон, Англія).

Зазвичай, беручи нову книгу до рук, я першим ділом розгортаю останню сторінку і переглядаю зміст. Кілька лаконічних рядочків з номерами сторінок напроти — суха, але дуже важлива інформація, що може з першого погляду захопити або ж примусити відкласти книгу і забути про неї. Якщо ви ознайомлюєтеся зі змістом книги подібним чином, то вже, певно, готові допитуватися, якого дідька перед тим, як потрапити на острів Пасхи, мене занесло спочатку в Еквадор, а потім до Перу та Чилі. Насправді все дуже просто…

До середини ХХ століття острів Пасхи лишався найбільш віддаленим та абсолютно недоступним куточком планети. Навіть до Антарктиди легше було потрапити. На початку минулого століття для звичайних смертних подорож на Рапа Нуї могла бути не більше чим мрією, причому з розряду однозначно нездійсненних.

У 1888-му острів анексувала Чилійська республіка. Єдиним регулярним сполученням з Рапа Нуї у ті часи став чилійський фрегат, що раз на рік привозив на острів запаси харчів, одягу та медикаментів. Зрідка до Те Піто о Те Хенуа навідувалося невеличке вітрильне судно однієї чилійської компанії. Ця компанія використовувала безлісі прерії на Рапа Нуї як ранчо чи як ферми для розведення овець. Корабель відправлявся з Сантьяго і лишався на острові Пасхи не довше, ніж було необхідно для того, щоб набити трюми вовною. Інколи з різних причин рейс скасовувався, тож коли не брати до уваги суден, які випадково запливали на Пуп Землі, острів опинявся в повній ізоляції від решти світу на два, а то й три роки.

Англійка Кетрін Рутледж у своїй книзі «Таємниця острова Пасхи» розповідає про свою трирічну подорож до острова у 1913–1916 роках на кораблі «Манб» у складі британської наукової експедиції. Книга починається описом того, як після тривалих роздумувань та консультацій члени експедиції вирішують будувати власну яхту. І не тому що їм так захотілося чи, може, грошей не було куди подіти, а тому що у 1912 році це був єдиний спосіб гарантовано потрапити на острів Пасхи. З тієї ж причини значно пізніше, у 1955-му, Тур Хейєрдал орендував на рік риболовецький траулер, якого переобладнав для потреб своєї експедиції.

На сьогоднішній день ситуація, звісно, дещо краща. Проте, попри всі технічні досягнення ХХІ століття, попри тотальну глобалізацію,