Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Довідкові дані німецьких військово-повітряних сил про дальність польотів бомбардувальників не відповідають справжнім можливостям літаків.

Та ніхто не наважується внести виправлення в довідники, бо шеф авіації Герінг — друга особа в імперії. Бойові вильоти плануються за довідниками, затвердженими Герінгом, і екіпажі змушені брати менше бомбове навантаження, ніж треба, або ж скидають бомби, не долетівши до цілі. Тільки окремі, найдосвідченіші екіпажі, віртуозно економлячи пальне, можуть виконувати завдання з належним бомбовим навантаженням. Усі про це знають, і тепер вирішено збудувати аеродроми ближче до лінії фронту, щоб мати змогу скидати бомби в глибоких тилах. Прицільне бомбометання з пікіруючих бомбардувальників добре забезпечує успішні дії наземних військ, але підготовка штурманів і пілотів для пікірувальників забирає багато часу. До того ж для стратегічного знищення великих площ нема потреби в прицільному бомбометанні. От генштаб і вирішує зараз, що робити: випускати більше важких бомбардувальників чи створити бомби величезної руйнівної сили. Очевидно, схиляються до того, що необхідно створити пекельну бомбу, яка замінить тисячі звичайних.

Усе це Вайс вивідав не зразу, а поступово, день у день обережно граючи на самолюбстві бортмеханіка.

Спочатку він співчутливо сказав, що розуміє стан бортмеханіка: адже це ганьба — гепнутися на своїй території, та ще після того, як бомбардувальник цілий вирвався і з-під зенітного вогню, і від радянських винищувачів. І бортмеханік, захищаючи власну честь, дуже докладно пояснив Вайсові, чому його літак зазнав аварії.

Про те, де базуються аеродроми бомбардувальників, Вайс дізнався ось як. Одного разу в палаті зайшла розмова про переваги тиловиків. І Вайс голосно позаздрив бортмеханікові. Як добре, безпечно служити в бомбардувальній авіації, адже вона базується в глибокому тилу, та ще поблизу населених пунктів, не то що винищувачі: ті завжди ближче до лінії фронту. І бортмеханік одразу ж і дуже обгрунтовано відкинув Вайсові слова.

Іншим разом Вайс, виявивши глибоку обізнаність з воєнною історією мало не з стародавніх часів, захоплююче розповів про велику боротьбу між снарядом і бронею. Бортмеханік, щоб не лишатися в боргу, продемонстрував не менш глибокі знання в галузі авіації. Розвиваючи думку про закономірність протиріч між способами повітряного транспортування і засобами руйнування, він розповів про два напрямки в сучасній авіаційній стратегії і пояснив переваги й недоліки кожного з них. Сам він вважав перспективнішою бомбу — бомбу гігантської руйнівної сили. Якщо ж її не вдасться створити, переможуть прихильники бомбардувальника, здатного нести більшу кількість звичайних бомб.

Одне слово, Вайс трудився, і досить успішно, всіма способами наводячи співрозмовника на певні висловлювання так само, як штурман наводить літак на певну ціль.

Та цим його діяльність не обмежувалася. Вайс постарався, щоб Фішер узнав, хто складає за Барча звіти таким чудовим стилем і переписує їх не менш чудовим почерком, і скоро одержав доручення, якого й домагався. Тепер він допомагав Фішерові складати звіти про витрачені медикаменти й вимоги на перев'язочні матеріали та медикаменти для польових госпіталів відповідно до масштабів намічених командуванням бойових операцій.

Ніщо не додає людині стільки душевних та фізичних сил, як думка, що вона живе, працює недаремно. Поступово Вайс перейшов у розряд одужуючих, став навіть потрошку підводитися з ліжка, а потім і ходити.

Тут, у госпіталі, поки він лежав на своїй чистій постелі, Йоганн дістав цікаві відомості. І дістав їх без особливих зусиль, перебуваючи в умовах майже комфортабельних. А його так зване «прикриття» було таким міцним і переконливим, що він почував себе немовби захищеним непроникною бронею. Не раз він згадував про своїх прозорливих наставників, які твердили, що результати роботи розвідника видно не зразу. Та яке потрібне феноменальне, ні на мить не слабнуче напруження волі, всіх духовних, людських якостей, щоб талановито відповідати всяким, навіть найтоншим особливостям обстановки, в якій живе, діє, бореться розвідник!

Хоч би які мудрі були наставники, настає момент, коли виконувати їхні поради стає дуже важко, і тоді виникає найбільша з усіх небезпек, з якими стикається розвідник.

Ця небезпека — нетерпіння.

Зібрано дорогоцінні відомості, і необхідно якомога швидше передати їх своїм. Несила більше берегти їх, адже вони такі важливі для перемоги, адже вони потрібні людям сьогодні, зараз!

Оце нетерпіння стало вогнем пекти Йоганна, й чим. більше збиралося в нього матеріалів, чим значніші вони: були, тим дужче спалювало його душу нетерпіння.

І знову він немов почув застуджений і такий рідний голос Бруно, його останні слова, його запоміг: «Що б там не було — вживатися».

Вживатися… І знову приходила нескінченна безсонна ніч, і Йоганн, щоб позбутися спокуси, знову повторював те, чого вчили його наставники.

Розвідник — насамперед дослідник, він повинен бачити взаємозв'язок часткового і загального, вміти узагальнювати окремі явища, щоб передбачити можливість виникнення подій, що випливають з них. Кожна випадковість зв'язана з необхідністю, випадковість — форма виявлення необхідності. Тому так важливо бачити зв'язок і взаємодію явищ. Без окремого, одиничного нема й не може бути загального. Загально існує лиш завдяки одиничному, через одиничне. Але й одиничне, окреме — лише частина загального й немислиме поза загальним. Ефектна загибель — не завжди подвиг для розвідника. Подвиг у тому, щоб ужитися в життя на ворожому боці. Розвідник — чутлива, мисляча сигнальна точка, часточка загальної сигнальної системи народу, він покликаний попереджати про таємну небезпеку, про підступний задум ворога, запобігати ударам у спину. Центр — колективний орган дослідження, — узагальнюючи й аналізуючи окремі відомості, що надходять від розвідників, встановлює головну небезпеку і виробляє тактику її відвернення.

Метод шукання скарбів не підходить для розвідника.

Адже за випадкову знахідку часто доводиться розплачуватися життям, а загибель розвідника — це не тільки втрата одного людського життя, це загроза багатьом іншим людям, життя яких не захищене від небезпеки, можливо, і їхня загибель.

І коли вибуває один, тільки один розвідник, та ділянка, на якій він працював, стає невідомою Центру, отже, не можна одвернути небезпеку, що криється на цій ділянці. Йоганн не має права самостійно розпоряджатися своїм життям, хоч би що керувало ним. Адже те, в чому він вбачає головне, в затильному масштабі, можливо, лише частковість, та й до того ж далеко по вирішальна.

Так думав Йоганн, змучений безсонням,