Квентін Дорвард - Вальтер Скотт
— Ще один циган! — злякано вигукнули дами. — Пресвята Маріє, невже король знову звірився на такого шахрая?
— Я зараз розпитаю цього чоловіка, коли вам завгодно, — сказав Квентін, — і з’ясую, чи можна на нього покластися.
Дорвард, так само як і графині де Круа, пізнав в одязі і зовнішності цього вершника одного з тих бродяг, з якими його мало не сплутали спохвату Труазешель і Птіт-Андре.
— Ти приїхав сюди за нами? — запитав Дорвард.
Чужинець кивнув головою.
— З якою метою?
— Щоб привести вас до палацу того… як його… з Льєжа.
— Єпіскопа?
Циган знову кивнув головою.
— Який знак ти можеш мені подати, що ти той, на кого ми чекаємо?
— Проказати оцю стару пісеньку, й нічого більше, — відповів циган:
У лісі вепра паж убив, А рицар славу заробив…— Це вірний знак, — відповів Квентін. — Ну, веди нас, приятелю. Я ще порозмовляю з тобою. — Потім, під’їхавши до дам, сказав: — Я вже впевнився, що це той самий провідник, якого ми чекаємо, бо він назвав пароль, відомий тільки королю й мені. Але я ще поговорю з ним і постараюся вивідати, наскільки йому можна вірити.
Розділ XVIБРОДЯГА
Свобідний я, як люд первісних днів
Без поділу на вільних і рабів,
Коли дикун у хащах сам бродив.
«Завоювання Гренади»Поки Квентін запевняв дам, що ця дивовижна людина і є той самий провідник, якого повинен був їм прислати король, він помітив (бо стежив за рухами цигана так само пильно, як і той за ним), що циган не тільки повернув голову, наскільки можна було, в їхню сторону, але, з мавпячою спритністю вигнувшись всім тілом, сидів у сідлі мало не задом наперед, не спускаючи з них очей.
Не дуже задоволений цим, Квентін під’їхав до цигана, котрий одразу ж сів на коні як слід, і сказав йому:
— Здається, друже, з тебе буде сліпий провідник, коли ти дивишся на хвіст свого коня, а не на вуха.
— Коли б я навіть був сліпим, — відповів циган, — то не гірш міг би провести вас яким завгодно шляхом по всіх країнах французького королівства та й по сусідніх з ним землях.
— Але ж ти не француз родом? — зауважив шотландець.
— Ні, — відповів провідник.
— З якої ж ти країни?
— Ні з якої.
— Як це — ні з якої?
— А так от, ні з якої, — підтвердив циган. — Я цінгаро, циган, єгиптянин, чи як там ще європейцям заманеться називати нас різними мовами. У мене немає рідної країни.
— А ти християнин? — розпитував шотландець. Циган заперечливо хитнув головою.
— Собако! — вигукнув Квентін (бо католицизм за тих днів не відзначався терпимістю). — Отже, ти шануєш Мухаммеда?
— Ні, — байдуже й коротко відповів провідник, котрого, як здавалося, грубість юнака не скривдила й не здивувала.
— Ти, мабуть, язичник або якоїсь іншої віри?
— В мене немає віри, — відповів циган.
Дорвард вражено відсахнувся од нього, бо хоч він і чув про сарацинів[165] та про язичників, але йому й на думку не спадало, що можуть бути люди, які не визнають ніяких богів або надприродних істот, а тому не мають і релігії. Він отямився від подиву і спитав провідника, де він живе.
— Всюди, де тільки доведеться, — відказав циган. — У мене немає домівки.
— Де ж тоді ти зберігаєш своє майно?
— Крім убрання, яке на мені, й коня, на якому я сиджу, в мене немає майна.
— Проте ти добре одягаєшся й добре їздиш верхи, — сказав Дорвард. — Які ж у тебе засоби існування?
— Я їм, коли виголодаюся, п’ю, коли мені дошкуляє спрага, і не маю інших засобів існування, крім тих, що мені пошле випадок, — відказав бродяга.
— А яким законам ти підкоряєшся?
— Я нікому не підкоряюся, коли це не відповідає моїм бажанням чи моїм потребам, — мовив циган.
— Але ж у вас є ватажок або старший?
— Батько нашого племені, коли я схочу слухатись його, — відповів провідник, — а як не схочу, живу без начальника.
— Тоді ви позбавлені всього, — сказав здивований Квентін, — що пов’язує інших людей між собою: у вас немає ні законів, ні начальника, ні постійних засобів існування, ні житла, ні дому. Ви, хай змилується над вами небо, не