Русичі - Ігор Юринець

цими стінами від будь-якого ворога оборонитися. Та відтепер треба спосіб добирати, як розколоти єдність тих людей, що збиває їх докупи і робить непіддатливою скелею, у якій безліч каменів воєдино скріплено, спресовано часом намертво. Розколоти, бо інакше так і лишиться примарною влада посадника, що ніби гора з попелу: дивишся — надійна, а подує вітер — сліду не лишиться.

Багато клопотів у воєводи Миловида…

3

Височенні, в три обхвати буки здіймалися, здавалося, під самісіньке небо, суцільною зеленою крівлею переплелися вгорі їх буйні крони. Ноги що не крок провалювалися в товстий брунатно-червоний покрив прілого листя та сухого віття. Стежки не було, та Влад міг би навіть із заплющеними очима втрапити до тої благодатної полонини. Ще минулого літа забрів туди слідом смертельно раненого оленя, який, трощачи все на своєму шляху, дерся крутим схилом вгору в надії порятуватися від наздоганяючого ловця.

Там, на околі полонини, на одному з кількох могутніх дубів, що хтозна-як потрапили в ці володіння смерек та буків, і вгледів Влад не значену ще ніким борть[22]. А відтак на ближніх деревах віднайшов ще два бджолині дупла.

Тож нині і подався сюди, аби взяти трохи щільників з медом: скоро за податтю боярський тивун Горазд заявиться, то легше медом та воском відбутися, аніж просо ділити, що його і так цього літа вродило не надто щедро.

Вже зблиснув зеленню між дерев полонинський простір, ступив ще крок-другий — і наче в сонячний потік втрапив. Зупинився, вгледівся довкола: весь діл[23] далекий наче на долоні. Довкола кріпосних стін близько одна до одної туляться хижі ремісників, а там далі на підгородді і його обора. Прудкий ігристий легіт розкуйовдив довге, до пліч, волосся, здавалося, ось-ось зірве з голови крисаню, однак відчув вітрисько, що замало для того має сили, то й кинувся чубити околичні дерева.

— Егей! Гори, чуєте мене?! То Влад, владар ваш прийшов! — гукнув, аж відлуння дзвінко розсипалося вдалечині.

Нараз здригнувся, наготував бартку. Гучний тріск зачув від дуба з медовим дуплом. Глянув туди насторожено — і остовпів. М’яко ковзнула донизу по стовбурі дерева жива червоняста гора. Аж засоромився свого страху.

— Стій, злодюго бджолиний! — надав духу ведмедеві і якийсь час дослухався, як тріщить смеречиння, ламане велетенським звіром. А відтак рушив до своїх медових комор. Поклав на землю при дубовому кореневищі узорчасто гаптований шкіряний кептар, мереживом оздоблену торбинку, перекинув через плече невелику бочівку-довбанку і, обхопивши стовбур обіруч, подерся догори.

Дуб розгалужувався високо над землею, тож Влад аж захекався, заки вчепився за нижню гіллю. Бджоли, розтривожені ведмедем, здавалося, відчули в ньому ще одного напасника — дзижчали погрозливо, так і липли до обличчя та рук, вишукували будь-яку шпарку, аби дістатися до живого тіла. Влад піднявся на верхівку та осідлав товсту віть — вирішив спочити трохи, перечекати, доки вгомониться бджолиний рій.

Розглядав, ніби вперше побачивши, хвилясте пасмо гірського хребта, звивисту стрічку Тисьмениці, пообіч вигинів якої стелився безконечний Купецький гостинець.

Зиркнув і в той бік, де погожої днини можна було розгледіти обриси недалекого Сільця.

Зиркнув — і отерп. Над валами, що оперізували поселення, здіймалися у височінь клубасті димові гривуни, розпливалися щораз ширше та ширше.

З того скам’яніння вихопили Влада тужливі згуки трембіт, що долинули від надтисьменського городища, — сповіщали про біду, од якої можуть врятувати лише стіни кріпості.

Звідси, з височіні, видно було пожвавлення побіля кріпосних воріт. Там, на мості, зануртувало вировисько — ніби Тисьмениця вийшла з берегів у весняну повінь. З ближніх околиць збігався люд зі своїм нехитрим скарбом, аби порятуватися від нежданих нападників. Тягнулися через міст піші і кінні впереміж із отарами овець та кіз.

Нараз увагу Влада привернув Купецький гостинець. Там, де зараз за Сільцем вихоплювався він на узгірок, заблискотіла в сонячнім промінні криця. Наче величезна гадина сповзала з улоговину, раз у раз блимаючи лискучим довжелезнім тілом.

Годі було розрізнити з такої відстані людей, та Владові здавалося, що чітко бачить він і наочниці шоломів, і плетиво кольчуг, і гаптовані золотом знаки на червонястому стягові, що тріпоче на вітрі поперед оружного загону.

Сумнівів не було: чужинці вступили на руську землю.

Влад вивіркою злетів додолу, навпростець, вже не вибираючи дороги, кинувся туди, де готувалася до нелегкого бою його громада. Аж тепер стисла серце пекуча тривога за Младу. Як там вона? Чи встигла схоронитися за кріпосними стінами?

Здавалося, забрала зворотна дорога зовсім небагато часу, але коли вигулькнув на пригірок, за яким уже починався випряжений сонцем зруб, що спадав полого аж до самого кріпосного рову, спинився вражено. Ту ж мить припав до землі. Один за одним вихоплювалися догори перед кріпостю чужинські вершники.

Ставало їх усе більше і більше. Щось збуджено поміж собою вигалайкуючи, розсипалися вусібіч, по троє-четверо відбивалися від гурту, гнали коней до розкиданих по узгір’ї хиж, палені надією поживитися поки хоч чим-небудь. Та основна маса з кількох сотень воїнів вигарцьовувала на безпечній відстані перед воротами кріпості. Голосно перемовлялися та жартували, не сходячи, однак, на землю, ніби чекали когось.

І справді, через кілька хвиль загули бойові ріжки, на гору вихопилися кілька вершників у дорогих лискучих обладунках. У переднього на списі схитувалася важко і ніби вдоволено червоняста, золотом гаптована корогва. З-поміж усіх виділявся молодий ще, світловолосий чужинець; у жорстких рисах обличчя, чітко окреслених, ледь викривлених презирливим півусміхом устах, у кожному поруху проглядало усвідомлення своєї вищості над іншими людьми та звичка повелівати. На шкіряному поясі та руків’ї меча зблискувало барвисто дорогоцінне каміння. На всьому скаку осадивши коня, він спинився. Бундючно окинув поглядом військо, що встигло вирівнятися у довгі ряди, відтак перевів погляд на кріпость, оцінюючи досвідченим оком неприступність ровів та міцність стін, вивершених дубовим частоколом.

На якусь мить стихло все довкола. Лише з-поза стін кріпості, мов із розтривоженого бджолиного дупла,