Пригоди в повітрі - Микола Петрович Трублаїні

Покликали Гарика, але його не було. Він зник. Усі почали вірити Колі.

— Хто ставить на своїх моделях знак голуба? — запитали з трибуни.

— Я знаю, — відповів якийсь маленький хлопчик з 14-ї школи. — Це моделі Гандзі Голубки.

— Кого?

— Гандзі Голубки.

— Хто вона?

— Це дівчинка, що живе біля мене в великому будинку за містом над річкою.

За годину колони школярів підходили до будинку, де жила будівниця незвичайних моделей.

За кілька днів після шкільного свята в газеті «Зміна» можна було прочитати таке:

«Недавно багато говорили про надзвичайні моделі школяра Гарика Товстухи. Виявилось, що ті моделі зовсім йому не належать і він ніколи їх не пускав. Єдина його модель, пущена на загальноміських змаганнях, пролетівши кілька метрів, одразу впала і потонула в річці. Моделі, що мали знак — голуб, належать дівчинці Гандзі Голубці. Її остання модель зробила надзвичайно оригінальний політ під час шкільного свята.

Гандзя Голубка пускала всі свої моделі з дому, де вона живе. Дівчина сама побудувала ці моделі. Минулого року вона впала і зламала ногу. Цілий рік школи не відвідувала, бо не могла ходити. Лише недавно почала помаленьку ходити на милицях. За час хвороби вона захопилась книжками про авіамоделі і почала сама їх будувати з матеріалів, які їй діставала мати».

Газета не написала, що Гандзя Голубка — це та сама дівчинка, яка десять років тому ще зовсім маленькою дитиною була скинена з парашутом під час пожежі на літаку. Про її перше повітряне хрещення, мабуть, і не знали в редакції газети.

— З Вербової Долини вчора приносили квіти.

— Я чув, що там на лозі вже бруньки є.

— Навряд.

Вантажний автомобіль з двадцятьма школярами викотився за місто. Це були учні 10-ї школи. Сьогодні вихідний! день, і вони виїхали на екскурсію. Їхали учні п'ятого і шостого класів. Лише двоє серед них були із сьомого: Гарик Товстуха і Коля Гуркало. Останні двоє працювали в шоферському гуртку і тому просились поїхати як помічники шофера. Вони по черзі займали місце біля шофера.

Екскурсанти їхали в селище Вербова Долина, яке починалося одразу за річкою за кілька кілометрів од міста.

Уже проїхали півдороги, як шофер почав раз по раз давати різкі попереджувальні гудки.

Школярі побачили, що поперек шляху стоїть мотоцикл, а біля нього людина з піднятою рукою. Шофер натиснув на гальмо, і автомобіль зупинився перед мотоциклом.

Невідомий, у шкіряному пальті і такому ж шлемі, підійшов до шофера.

— Аварія, товаришу, — сказав він. — Доводиться просити підвезти. У моєї машини мотор попсувався.

— Ми їдемо в Вербову Долину, — відповів шофер. — Вам краще почекати зустрічної машини, яка забере вас до міста.

— А ми ж будемо повертатись до міста? — озвався Гарик, звертаючись до шофера.

Невідомий з подякою глянув на хлопчика і сказав:

— Мені треба в Вербову Долину. Я інструктор аероклубу, їду туди оглянути будівництво парашутної вишки.

Шофер неохоче погодився забрати інструктора з його мотоциклом. Гарик, Коля і керівник екскурсії допомогли інструкторові підняти мотоцикл на грузовик.

Рушили далі. Гарик змінив Колю біля шофера. Коля ж умостився ближче до інструктора, щоб послухати його оповідання. Колі здавалося, що він уже бачив колись цього чоловіка. Хлопчик пригадав, що це був відомий в їхньому місті пілот Кучерявий.

— Мені треба, — казав інструктор, перемагаючи гуркіт машини, — оглянути вишку та ознайомитись з будівництвом планера, якого будує тамтешній планерний гурток під керівництвом чотирнадцятирічної дівчини. Авіамоделі цієї дівчини минулого року встановили кілька рекордів.

— Як її звуть? — спитав Коля.

— Гандзя Голубка, — відповів інструктор.

Автомобіль наблизився до річки і виїхав на міст. Річка була ще під кригою. Але могутній подих весни вже почувався: крига набрякла, посиніла, зверху на ній уже виднілась вода. Вода виступала і вздовж берега з-під криги. Шофер підозріло поглядав на дерев'яний міст і, скоса позираючи на кригу, ніби порівнював її силу та міць мосту.

Автомобіль зупинився біля школи. Кілька школярів Вербової Долини зустріли своїх міських товаришів. Інструктор аероклубу подався до парашутної вишки. Прощаючись, він дякував і запрошував прийти оглянути його будівництво.

Екскурсанти рушили до ближчих левад, що починались під Вербовою Долиною і тяглись понад річкою. Там вони сподівались знайти перші квіти. За левадами був чималий рівний майдан. В одному його кутку майже над річкою будувалась парашутна вишка. Поруч, на горбку, височів великий намет.

— Там у нас будуються планери, — сказав вербодолинський хлопець.

— А хто їх будує? — запитав Гарик.

Коля, почувши це запитання, швидко глянув на Гарика. Коли він почує ім'я Гандзі Голубки, то одразу згадає, хто це. Безперечно, для нього буде неприємно. Адже рік тому, не знаючи нічого про цю дівчину, Гарик через свою зухвалість видав її моделі за свої.