Таємні стежки - Георгій Михайлович Брянцев
Микита Родіонович здивовано подивився на Вагнера, намагаючись зрозуміти, чому він тримає себе з гостем підкреслено різко.
— Я не розумію… — почав було Моллер.
Але старий перебив його:
— І розуміти нема чого… Ви, я бачу, знову взялися за старе ремесло?
— Я б вам не радив…
Моллер несподівано встав, грюкнув стільцем, випростався і, кинувши на старого погляд, сповнений люті, швидко попрямував до виходу.
— З ним треба бути дуже обережним. Це відомий гестапівський агент, — збуджено промовив Вагнер, ходячи по кімнаті.
Того ж дня до Вагнера несподівано прийшов керівник антифашистської групи в місті Генріх Фель. Він жив далеко за містом, зв'язок з ним підтримувався через інших осіб, і потрібні були надзвичайні причини, щоб старий Фель зробив таку далеку подорож.
Ознайомившись із характером справи, з якою прийшов Генріх, Вагнер вирішив одразу піднятись у мезонін до своїх квартирантів.
— Ви розумієте, товаришу Ожогін, — квапливо почав він, — мій друг не знає російської мови, а у нього в будинку вмирає росіянин, який втік з в'язниці. Я гадаю, що побачитися з ним буде краще кому-небудь із вас… Умираючий, очевидно, хоче щось важливе сказати, а Генріх не може його зрозуміти. За старого Феля я ручаюся, можете не боятись.
Ожогін і Грязнов деякий час вагались, але запевнення і прохання Вагнера змусили їх наважитись на знайомство з Фелем.
— Я його підготую і приведу сюди! — радісно сказав Вагнер. — Тут нам ніхто не перешкодить. — І він знову спустився вниз.
Через півгодини в «кімнату друзів зайшли Фель, Алім і Вагнер.
Генріх був високий, кістлявий, дуже сутулий чоловік. Довге й важке життя трудівника залишило на його широкому обличчі глибокі зморшки.
Фель відрекомендувався колійним обхідником на залізниці. Висловивши радість з приводу зустрічі з російськими товаришами, він розповів, що привело його до Вагнера. Сьогодні вранці, обходячи свою ділянку залізничної колії, він наштовхнувся на людину, яка лежала в кущах. Генріх разом з дружиною переніс невідомого до себе в сторожку. З великими труднощами його привели до пам'яті. У нього дві рани: одна — в ділянці живота, друга — в правій частині грудей. Він втратив багато крові, часто марить і, як гадає Генріх, говорить по-російському. Невідомий звідкись утік, його переслідували, поранили, але подробиці зрозуміти неможливо.
Розповідь старого Феля схвилювала Ожогіна і Грязнова. Треба було щось негайно зробити. Але чи слід іти кому-небудь з них? Чи не буде це великою необережністю? Вирішили, що з Фелем піде Ризаматов.
… До околиці міста Ризаматов і Фель їхали трамваєм. Тут, біля старовинних воріт, була кінцева зупинка, далі починалося шосе, яке пересікало відкриту місцевість.
Генріх пішов попереду, Алім — за ним, на значній відстані: така була умова.
Сонце ось-ось уже мало зайти. Іти було приємно, тіло обвівав легенький вітерець. На обрії виднівся густий лісок, що тягнувся в обидва боки. Алім з особливим задоволенням вдихав чисте лугове повітря.
Коли сонце сховалося за обрієм, Фель і Ризаматов перейшли двоколійну залізницю і вузькою стежкою, яка йшла паралельно до неї, прийшли до сараю.
В сараї на дерев'яній скрині лежав чоловік. На вигляд йому можна було дати років сорок, не менше.
Почувши, що до сараю хтось зайшов, чоловік ледве розплющив, очі і подивився на Ризаматова.
— Здрастуй, товаришу, — сідаючи на землю, промовив Алім і взяв його за руку.
Поранений робив зусилля, щоб підвестися, але відповів лише легким потиском руки і заплакав. Він плакав беззвучно, сльозини одна за одною котилися по неголених щоках.
На грудях у нього Алім побачив випалену цифру «916» — клеймо! Алім здригнувся:
— Я свій, росіянин, комсомолець, розкажи мені про себе, товаришу…
Очі пораненого засяяли. Перемагаючи біль, часто зупиняючись, він почав говорити:
— Звати Василь… Кленов… Двадцять шість років, танкіст, лейтенант. Потрапив у полон під Києвом. Башту танка заклинило снарядом, був контужений… В Тамбові у мене батько, мати… В сорок другому році перевели сюди, на німецький завод.
Кленов говорив майже нечутно, ледве вимовляючи окремі слова.
… На схід від залізниці, у п'ятнадцяти кілометрах, в забороненій лісовій зоні, знаходиться підземний завод. Територія його в радіусі п'яти кілометрів обнесена кількома рядами колючого дроту, через який проходить електричний струм високої напруги. В численних бараках на території заводу — до п'яти тисяч військовополонених. Уся територія заводу добре замаскована кронами дерев і маскувальними сітками. З повітря неможливо помітити ні бараків, ні під'їзних колій вузькоколійної залізниці, що пересікає ліс, ні ретельно замаскованих димарів, ні штабелів снарядів і авіабомб, виготовлених заводом. Маскується сітками також бетонна доріжка, довжиною вісімсот метрів, для посадки і зльоту літаків. Залізнична вітка переривається за кілометр від заводу. Єдиним орієнтиром можуть служити троє озер, які оточують його територію. Завод будувався руками в'язнів і військовополонених. Кожний з них мав номер, випалений на грудях. І кожен мусить померти, щоб сховати з собою таємницю підземної Німеччини. Жодному з будівників заводу не уникнути смерті. У підземелля після завершення будівництва допускалися тільки німці. Полонені останнім часом використовувалися на поверхні землі: для укладки готової продукції, навантаження у літаки і вагони, для підсобних робіт по обслужуванню електростанції, водопроводу. Зараз фашисти приступили до знищення всіх полонених. Тисячі в'язнів, у першу чергу ті, які втратили здатність працювати, — хворі, знесилені, кволі, — вже знищені. Людей цькують голодними собаками, — заганяють у болота і розстрілюють з кулеметів. Частину полонених, ще здатних до будь-якої фізичної праці, вивозять. Вивозять невідомо куди, але, за чутками, у спеціальні табори, де є крематорії для спалення. Зараз на заводі залишилися тільки німці. У передостанню партію, яка мала бути вивезеною, потрапив і він, Кленов. Пому вдалося викинутись із закритого вагона через вікно. Охорона відкрила стрільбу. Врятував ліс. Сходячи кров'ю, знесилений, він повз кілька годин, поки не втратив свідомість…
— Ось, здається; і все… — слабіючим голосом промивин Кленов і, відкинувши назад голову, замовк на кілька секунд. — Запишіть мою адресу… Скажіть рідним, як помер їх син.
VII
Тісний зв'язок, що встановився у Грязнова і Ожогіна і Ватером, Абіхом, а потім і з Генріхом Фелем, привів до активізації боротьби підпільної групи антифашистів. Як і уявляли друзі, група працювала відособлено, ні з ким не була зв'язана. Генріх, характеризуючи кожного учасника, розповів, що всі вони вороги націстів і не побояться піти на смерть в ім'я визволення Німеччини. Багато з них здатні вести активну підривну роботу.
Швидко трапилась нагода показати себе на ділі.
Гестапівцю Лодзе вдалося натрапити на слід антифашистів. Він організував стеження за учасником підпілля, наборщиком однієї з друкарень міста. Загрозу треба
