На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов
— А ти не обманюєш, Васю?
— Та ніж-бо! Ось спустимося вниз, проминемо крутояр, а за ним цей… грот…
— І в гроті лазня?
— Та ще й яка! Випросили в кухаря казан, вкотили його в грот, вмурували, зробили димохід…
Вася відірвав од присадкуватої сосни кілька гілок. Мехті мимохіть прискорив ходу.
— Молодці хлопці!
— От тільки димохід поганий, — поскаржився Вася. — Диму в лазні більше, ніж пари… Зате жарота!.. Піп перший поліз, а назад його за ноги витягли. Думали, вже каюк, аж ні, оклигав на свіжому повітрі!
Маленький священик з мокрою, скуйовдженою бородою все ще сидів біля грота. Навколо нього юрмилися партизани.
— Привіт святому отцю! — підходячи, крикнув Мехті. — Не сподобалась лазня?
— Це не лазня, — відрізав старий.
— А що ж це таке? — з запалом спитав Вася.
— Та сама геєна вогненна, яку уготовив нам Ватікан на тім світі! — зажурено, під загальний регіт вимовив священик. — І нікому не раджу лізти в це пекло, доки не потягнуть туди силоміць.
— А ми невіруючі, товаришу священик! — пустотливо вигукнув Мехті, стягаючи з себе світер. Вони з Васею швидко роздяглись і в самих трусах побігли в грот.
Грот — вузький, з низеньким склепінням — і справді міг зійти за один з варіантів страшного пекла.
В кутку грота зроблено піч і в неї вмуровано велетенський казан пересувної солдатської кухні. В печі з тріском і сичанням горіли гілки ялини, язики полум'я лизали боки казана. Казан дрижав, загрожуючи в першу-ліпшу хвилину вибухнути.
Від спеки, диму й пари нічим було дихати.
Проте картина пекла здалася б священикові значно повнішою, коли б він рискнув зазирнути сюди ще раз. В «геєні вогненній» була тепер ще одна її невід'ємна деталь: чорти, що стрибали й галасували.
— Ех, люблю! Подих перехоплює! — кричав Вася, розтираючи мочалкою тіло. — Давай додамо!
— Давай!
Ніжкою табуретки Вася виковиряв з печі великий розжарений каміні). Потім він зачерпнув тазом води, що кипіла в казані, і вилив її на камінь. Стовп гарячої пари шугонув угору; пара заповнила весь грот.
— Хороше! — схвально вигукнув Мехті.
А Вася вже несамовито шмагав себе сосновою гілкою, весь звиваючись після кожного удару.
— Обережно, — занепокоївся Мехті. — Це тобі не береза, до крові обдерешся!
— А ти коли-небудь сидів з березовим віником на лавці? — поцікавився Вася.
— На самій верхній, ще й не раз!
— А як потім щодо холодного кваску?
— І квас пив.
Мехті облив себе гарячою водою.
— Гарно, — знову вигукнув він, — душа добрішає… Він ще раз облився водою і, остаточно розпустувавшись, урочисто продекламував:
— Давайте ж бо митись, купатись, Пірнать, хлюпотіть, полоскатись У ночвах, у мисці, у ванні, В струмку, у станку, в океані, І в річці, і в бані, Старі й молоді, — Слава довічна воді!
— Кінець «Мийдодіра»! — вигукнув Вася. — Ти ще пам'ятаєш?
— А хіба це давно було? — відповів Мехті.
І Вася не міг не погодитись, що, власне кажучи, ще зовсім недавно Мехті так само, як і він, Вася, читав по складах і вчив напам'ять дитячі вірші.
— Ніби це було вчора, як я з сусідом у лазню ходив, — сказав Мехті.
— Чому з сусідом?
— Я вважав себе вже дорослим, — сім років, з тіткою ходити соромився, от і водив мене в лазню сусід.
— А у вас лазні теж з парною, з віником?
— Ні…
І хоча навряд чи можна було придумати менш підходяще місце для спогадів, Мехті, не забуваючи посилено розтирати себе мочалкою, розповів Васі про те, як вони з сусідом ходили в невеличку лазню на вулиці Касума Ізмайлова, поряд з їхнім будинком.
Весь передбанник там був розмальований олійною фарбою. Маленькому Мехті дуже хотілося ближче подивитися на химерні узори і навіть помацати їх руками, але він, зітхаючи, тамував це бажання і, стараючись у всьому наслідувати старших, спроквола роздягався, обкручував навколо стегон вузеньке червоне простирадло і йшов усередину. Банщик тер його «кісою» — шерстяною рукавицею, і Мехті було незрозуміло, чому він посміхається, коли під рукавицею З'являються коточки бруду. Потім банщик кидав шмат мила в мокрий полотняний мішечок, дув у нього, з'являлася легенька хмарка мильної піни.
Скільки не пробував Мехті сам видути так багато легенької ажурної піни — нічого не виходило, а митися нею було так приємно!
Червоний, розімлілий, виходив він поперед сусіда в передбанник і сідав на лавку. Банщик хлюпав йому на ноги теплу воду, і тільки після цього Мехті ставав ногами на лаву й починав витиратися.
Відпочивши і з'ївши яблуко, особливо смачне й холодне після жаркої лазні, вони йшли додому.
Дома бібі урочисто оголошувала, що «мужчина повернувся з лазні», і подавала йому чаю.
І Мехті статечно, з усвідомленням своєї гідності, починав чаювати.
Було це зовсім недавно, наче вчора…
В цей час Вася так тернув Михайлову спину мочалкою, що той попросив його бути обережнішим — рубець від рани на спині при різкому доторку до нього ще болів… І те, що розповів Михайло, раптом здалося обом і страшенно далеким, і безмежно дорогим.
Мехті й Вася замовкли: треба було закінчувати це надто вже тривале купання.
Зненацька почувся сильний гуркіт.
— Казан? — оглянувся Вася.
— Це знадвору, — сказав Мехті.
Вони змили з себе мило й