Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми - Сельма Лагерлеф

Він повернувся у свою кімнату, ледь не плачучи.

І раптом прямо проти його вікна на дах усівся ворон — величезний, чорний, очиці злі, лукаві. Сів і закаркав.

У невдачливого Удачника защеміло серце.

Адже ворон каркає не до добра. Одне лихо вже звалилося на нього. А за першим і друге не забариться.

Так і сталося.

Він ледь не спізнився на іспит. На всі питання відповідав невлад, і закінчилося все тим, що він одержав двійку.

Поволі чвалав нещасний Удачник додому. А Невдаха вже чекав його біля воріт.

— Ти ще не прочитав? — запитав він з тривогою.

— Мені не до тебе було, я готувався до іспиту. Адже не всі такі нероби, як ти, — сказав Удачник.

Він навмисне сказав так грубо, щоб швидше позбутися товариша. Як він зізнається йому, що скоїлося таке лихо, якого навіть цей Невдаха ніколи не зазнав? А Невдаха подумав: Напевне, мій твір ані на що годиться, ось він зі мною і не хоче розмовляти. Ні, ні в чому, видно, немає в мене удачі!»

Наступного дня, щойно злощасний Удачник вийшов із дому, його зустрів Невдаха.

— Ти що, підстерігаєш мене? — сердито запитав Удачник. — Коли прочитаю, сам до тебе прийду, а ходити за мною слідом — зась.

— Ні, ні, я не кваплю тебе. Я тільки ось що хотів сказати, — боязко промовив Невдаха, — якщо ти побачиш, що мій твір нікудишній, ти можеш викинути його або спалити.

Удачник нічого не відповів і пройшов мимо. А Невдаха тепер не сумнівався, що вся його робота була пустим гайнуванням часу.

«І говорити про неї — тільки час гаяти!» — скрушно подумав Невдаха.

Третього дня Удачник зовсім не виходив з дому.

Слова, сказані Невдахою, звучали в його вухах: «Якщо ти побачиш, що мій твір нікуди не годиться, ти можеш викинути його або спалити». А якщо сказати, що я так і вчинив?.. Ніхто нічого не взнає… І сам Невдаха не дізнається…

Він цілий день ходив з кутка в куток по своїй кімнаті, і щоразу, коли він піднімав голову, бачив ворона, який нерухомо сидів навпроти його вікна.

— Ох, який я нещасний, який нещасний! — вигукнув Удачник. — Мусі і тій живеться краще, ніж мені! От якби стати мухою! Або коником… Ким завгодно, тільки б позбутися лиха.

— Кар-р-р! Кар-р-р! — закричав раптом ворон і, важко змахуючи крильми, полетів геть.

Минув іще один день, а нещасний Удачник не міг ні на що зважитися.

«Ні, найкраще сказати правду, — думав він. — Але ж цей Невдаха не повірить мені. Він неодмінно вирішить, що я тільки з жалості хвалю його твір, а що насправді — він нікуди не годиться, і я спалив його. І що історію про вітер я просто вигадав… А якщо він навіть повірить — так буде ще гірше. Адже його праця, яка могла б прославити його, загинула назавжди. Тож, можливо, краще йому думати, що його твір тільки того й вартував, щоб його спалили? Але як же я скажу це?.. Ох, що ж мені робити? Що робити?» — думав у відчаї Удачник.

І думки його бігли по тому самому колу. Обдурити — не можна. Сказати правду — неможливо. Не повірить йому товариш — зле. Повірить — іще гірше.

Він метався по кімнаті, як звір у клітці, то сідав, то спохоплювався, то знову сідав і невидящими очима дивився у вікно.

Надвечір він почув скрипуче каркання.

— Знову цей ворон! — печально мовив Удачник. — Ну що йому від мене треба? Яку ще біду він мені накаркає!

А ворон злетів на підвіконня, і зі спини його — прямо на стіл — зіскочив маленький, наче іграшковий, чоловічок.

Удачник так здивувався, що на мить забув про всі свої невдачі.

— Агов! Хто ти такий? Може, ти гном? Але ж гноми бувають тільки в казках!

— Якби лише в казках! — тихо сказав Нільс, зітхаючи. — Адже я був звичайною людиною, ось таким, як ти, просто хлопчиком. А справжній гном зачаклував мене. Відтоді я так і живу — і не людина, і незрозуміло хто…

— Де ж ти живеш? — запитав Удачник.

— А я з птахами живу. Мене гусяча зграя до себе взяла.

— Який ти щасливий! — вигукнув Удачник. — Ех, якби я міг стати таким, як ти! Якби і мене понесли звідси перелітні птахи!

Тут ворон, який досі мовчав, підштовхнув Нільса крилом і радісно каркнув:

— Говор-р-ри! Говор-р-ри! Скор-р-ріше говор-р-ри!

«Он воно що! Ось навіщо Фумле-Друмле приніс мене сюди! — подумав Нільс. — Невже я зараз знову стану людиною!..» Він відкрив рота і, завмираючи від хвилювання, почав:

І раптом замовк. Неначе забув усі чаклунські слова.

— Говор-р-ри! Говор-р-ри далі! — закаркав Фумле-Друмле.

Але Нільс тільки відмахнувся від нього.

А Удачник, який ні про що і не здогадувався, нахилився над Нільсом і сказав:

— Ну говори ж, говори далі! Я ніколи не чув таких віршів!

— І добре, що не чув, — сказав Нільс.

— Дур-р-рень! Дур-р-рень! — закаркав Фумле-Друмле.

— Помовч! — знову нагримав на ворона Нільс. Потім знову повернувся до Удачника і запитав:

— А ти чому хочеш стати таким, як я?

— Тому що я найнещасніша людина на світі! — вигукнув Удачник. — Ти тільки послухай, що зі мною трапилося.

І він розповів Нільсу, нічого не втаюючи, про свою біду.

— Так, тут будеш радий на край світу відлетіти, — погодився Нільс. — Але