Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар

— Моє ім'я Зірвиголова, я — Брейк-нек, капітан Молокососів. Це я висадив у повітря міст через Моддер.

— Я багато чув про вас, — сказав улан.

— Ви бачили, як я щойно розправився з вашим взводом?

— О, це жахливо!.. Ви страшна людина!

— Я нагадую про це не з хвастощів, а тільки для того, щоб ви повторили мої слова майору Колвіллу. Ви додасте ще: «Той, кого ви засудили на ідіотську і варварську гру «pigsticking», поклявся вбити вас і вб'є. Ніщо не врятує вас від його помсти». А тепер можете йти: ви вільні!

Добре вимуштруваний солдат віддав по-військовому честь, подякував і поплівся геть, хитаючись, наче п'яний або одержимий якимось кошмаром.

— І передайте вашим привіт! — крикнув навздогін йому Фанфан. — А тепер займімося каталками, — додав він, звертаючись до Жана.

На перший погляд, велосипед справляє враження надзвичайно тендітної машини, насправді ж він дуже міцний. Коли дивишся на зігнуті під різними кутами емальовані трубочки, з яких збудований його корпус, на колеса з тонкими, наче лапки в павука, спицями, так і здається, що середньої ваги вантаж, найменший удар можуть розладнати весь цей механізм. А тимчасом він не гнеться навіть під вагою товстуна в сто кілограмів і може встояти проти найсильніших ударів, що й підтвердилося на прикладі велосипедів, вибраних Молокососами.

Після уважного огляду хлопці переконалися, що в рамах їхніх велосипедів нема навіть натяку на викривлення, і зібралися їхати далі, але тут Фанфан, вже з однією ногою на педалі, затримався і, поглянувши на жахливе звалище людських трупів і мертвих коней, сумовито сказав:

— Поки захищаєш свою шкуру, все тобі байдуже — тільки те й робиш, що колошматиш, ніби знущаєшся з смерті. Бійка так і підсипає тобі пороху в кров… А скінчилася битва, минула небезпека, то як глянеш ось на таку купу братів Маккавеїв[51], які лише п'ять хвилин тому були хлопцями в розквіті сил, мимоволі подумаєш: «Яка ж це гидка штука — війна!»

— Це так, але війна за незалежність священна, — задумано сказав Зірвиголова. — На нас напали, і ми вдвох мусили захищатися проти дванадцятьох. Моє сумління спокійне, і я не шкодую за тим, що сталося.

— Я розумію: краще самому вбити диявола, аніж дати йому уколошкати тебе, — погодився Фанфан. — І, звичайно, я волію стояти на землі, аніж лежати у ній, та ще й вічно. Але все-таки, що б там не говорили, а війка — брудна штука… А втім, їдемо снідати.

Обидва товариші знову посідали на велосипеди і через десять хвилин вже в'їжджали в Якобсдаль.

Якобсдаль — це велике село чи, коли хочете, невеличке місто.

Зірвиголова і Фанфан увійшли в крамницю, позаду якої була прибудова на зразок таверни, і попросили сніданку. Їм подали яйця, два копчені оселедці, цибулі, яблука, пляшку елю і черству хлібину.

Зголоднілий Фанфан забув усі тривоги й страхіття війни і, широко роздуваючи ніздрі, жадібно вдихав запах їстівного, наче казковий людожер, що почув десь людський дух.

— Копчений оселедець, як, проте, і ящірка — друг людині, — глибокодумно сказав він.

Фанфан надрізав оселедці вздовж, відрізав голови, поклав на блюдо, потім почистив і дрібно накришив цибулі, зняв шкурку з яблук, нарізав їх шматочками, перемішав все і, щедро поливши цю мішанину олією і оцтом, взявся поглинати свою неймовірну страву.

— Ти спробуй-но тільки, хазяїне, — сказав він, набивши повний рот. — Їжа богів!

Але Жана ця кулінарія мало приваблювала, він наліг на яйця.

За чверть години обидва друзі, розплатившись із хазяїном таверни, котили у Блумфонтейн стежкою, що мала гучну назву «шляху».

Скажена їзда. — У поїзді. — Поїзд підірвано! — Відчайдушні зусилля. — Під вогнем. — Зірвиголова і Жубер. — Пробито легені. — Лікар Тромп. — Чорний, але не негр. — Про те, як «викручувався» Фанфан.

Шлях був досить прямий, але поганий, якщо взагалі можна назвати шляхом стежку, второвану возами.

На побудову її не довелося витрачатись. Ніхто не потрудився над її трасою, ніхто не подбав, щоб вимостили її камінням, прокопали по боках водостоки. Ні! Вона виникла зовсім інакше. Комусь треба було проїхати з одного селища до іншого. Він запріг у повозку пару биків і поїхав собі навпростець. За першою повозкою пішла друга, потім третя… Отак з часом утворилась широка колія, і це звалося шляхом!

Вози пересувалися по ній легко, влаштовувала вона і пішоходів, а інколи навіть і велосипедистів, про що свідчить той факт, що Зірвиголова і Фанфан проїхали по ній, не зупиняючись, сорок шість кілометрів від Якобсдаля до Еммауса.

І що особливо цікаво: вони витратили на це всього тільки чотири години! Звичайно, на шляхах десь у Франції такий рекорд здавався б більше ніж скромним, але для Оранжової республіки подібна швидкість — просто диво!

А коли до цього додати ще сімнадцять кілометрів, які вони проїхали від табору Кроньє до Якобсдаля, та перехід через Моддер, та сутичку з уланами, то кожен охоче погодиться, що обидва Молокососи ні в якому разі не були тюхтіями. В Еммаусі, маленькому містечку з біблейською назвою, довелося зробити зупинку. Усі тутешні чоловіки були на війні, вдома лишилися самі діди, жінки і діти.

Зірвиголова вважав би за краще без передишки мчати до наступного селища, за двадцять чотири кілометри звідси, але Фанфан запротестував:

— Оселедець з яблуками і сирою цибулею розвів у мені чортове багаття. Хазяїне, та почастуй же ти бідолашного Фанфана хоч кухлем пива або молока, або дешевенького винця, а