У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Сніданок уже чекав на столі. Мабуть, заради свята, поруч з тарілками і закритими судками стояла карафка з коньяком. Глянувши на цей "натюрморт", Фред відчув гострий голод. Адже протягом минулого дня він майже нічого не їв, прибули ж до школи поночі - ніхто й не подумав вечеряти.

Нашвидку зробивши кілька гімнастичних вправ і прийнявши душ, у самій піжамі Фред сів за стіл і з насолодою оглянув страви. О-го-го, як сьогодні частують! Навіть для його апетиту забагато: оселедець, варені яйця, шинка, куряча ніжка з рисовим гарніром... і, звичайно, термос з незмінною чорною кавою.

Та тільки Фред взявся за виделку, як у двері постукали, і на порозі з'явилася огрядна постать чоловіка, якого Фред зустрів колись на веранді і який відрекомендувався так кумедно: Вороновим, Вороном чи генералом.

- Ви, молодий чоловіче, звісно, здивовані, що я прийшов до вас у неділю та ще й без запрошення? Але ще більш здивуєтесь, коли побачите ось це!

Воронов витяг з кишені штанів загорнуту в папір пляшку, не поспішаючи, розгорнув її і урочисто, ніби він робить надзвичайно приємний подарунок господареві, поставив на стіл. Поставив так, щоб Фред міг одразу побачити етикетку.

- "Русская Смирновская водка", - вголос прочитав Фред і здивовано глянув на Воронова.- Щось не чув про таку!

- Ні, ні, ви прочитайте написане дрібним шрифтом! - наполягав Воронов, задоволений зізнанням Фреда, що той навіть не чув про існування такої горілки.

- "Поставщик двора Его Императорского Величества", - далі читав Фред.

- От у тому-то й штука, батеньку мій! Поставщик двора! Це не на Хитровому ринку і не в Охотному ряду торгувати!

- Так це ви з дореволюційних часів пляшку зберегли? - з навмисною наївністю запитав Фред.

Воронов зареготав. Він впав на стілець біля столу, його величезний живіт затрусився, наче генерала тіпала лихоманка.

- Ха-ха! От сказав! Зберігаю з дореволюційних часів! Ха-ха-ха! Та ви, батеньку мій, гляньте на мій ніс! Це ж вивіска. Найлакоиічніша характеристика! Муки Тантала - дрібниця в порівнянні з тим, що довелося мені перетерпіти, щоб учора ввечері відкласти для вас цю пляшку. Навіть вночі прокидався! А ви: "з дореволюційних часів"... Це з Англії! Поставщик Смирнов емігрував туди і горілчаний завод збудував. Славиться! Кращої горілки, як "Смирновська", весь світ об'їдьте, не знайдете.

- А "Московська"?

- Куштував! Хороша, нічого не скажеш. Але хто звик до "Смирновської" - іншої не питиме.

- То давайте снідати разом! Прошу!

Воронов підвівся, підійшов до домофону і подзвонив:

- Це Воронов. Мій сніданок принесіть до тринадцятого боксу, - наказав він комусь і, поклавши трубку, запитав: - В опочивальні теж є апарат?

Фред ствердно кивнув головою.

Воронов мовчки висмикнув з штепселя вилку домофону, зайшов до опочивальні і зробив так само.

- Вільніше себе почуваєш, коли апарати вимкнена, - пояснив він, повернувшись до їдальні.

- Мене попереджали, що вимикати домофон не можна.

- Ет!.. Я викладач і маю право...- Генерал витер долонею піт, що рясно вкрив його широке з залисинами чоло, і важко впав на стілець.

У двері вдруге за цей ранок постукали.

Цього разу прийшов парубійко з сніданком для Воронова. Ті ж страви, що і в господаря кімнати, тільки хліба в кілька разів більше, і на маленькій тарілочці - солоний огірок,

- Приготуй постіль і все, що треба! - наказав Воронов денщикові. Той клацнув закаблуками і вийшов.

- Ще ж ранок, навіщо вам постіль? - здивувався Фред.

- Кожен сам себе краще знає! - весело підморгнув Воронов, киваючи в бік "Смирновської". Тепер поруч неї з'явилася і величенька карафка з горілкою - мабуть, сніданкова порція генерала.

Воронов налив собі велику чарку, заніс руку з пляшкою, щоб налити й Фредові, але вона так і застигла в повітрі:

- А, крім цього наперстка, у вас пристойнішого нічого нема?

- Пане генерал, загалом я на горілку не ласий. Цього разу вип'ю маленьку чарочку, щоб скуштувати "Смирновської" і подякувати за такий приємний візит.

- Мені більше припаде, - відверто зрадів Воронов.- Ну, то будьмо! Я сподіваюсь, приймете мене, старого, з такою ж щирою і відвертою душею, з якою я прийшов до вас.

Виголосивши цей тост, Воронов одним ковтком спорожнив велику стограмову чарку, скривився, ніби в ній була отрута, понюхав скоринку хліба і надкусив огірок.

Фред теж відпив з свого наперстка.

- Ну як, сподобалася? - поцікавився Воронов.

- У дегустатори горілчаних виробів я б не пішов. Коньяк краще.

Якийсь час їли мовчки. Паузу перервав Фред

- Пане Воронов, от ви говорили про одвертість. А мене взяли сумніви. Хіба може людина, що все життя віддала роботі в розвідці, бути цілком щирою?

- Е-е! Це ви даремно, молодий чоловіче! Немає такої живої душі на світі, яка час від часу не хотіла б комусь звіритись.

- Звіряються друзям, іноді просто приятелям, але таким, яким безумовно віриш, яких...

Воронов гірко посміхнувся:

- Ви хочете натякнути, що ми не друзі, що ви мені не довіряєте, а тому і сподіватись на вашу дружбу і відвертість мені зась!

- Воронь боже! Адже я з власного досвіду знаю: Друзів не шукають, вони знаходяться.