Айвенго (укр) - Вальтер Скотт
– Пане прецептор, як ви могли допустити таке зневаження орденського статуту?! – гнівно закричав Лука Бонамуар. – У вашій обителі перебуває жінка юдейської віри!..
Настоятель не відповідав, ховаючи очі.
– Чому ви мовчите? – Магістр аж нетямився. – До того ж вона ще й чаклунка!
Альберт Мальвуазен здригнувся, одначе з удаваним нерозумінням перепитав:
– Чаклунка? Хай змилується над нами всемогутній Бог!
– Саме так! – трохи охолонувши, промовив магістр. – Чи вистачить вам, сер прецепторе, хоробрості заперечувати, що дочка лихваря Ісаака з Йорка – учениця мерзенної Міріам, викритої в чаклунстві, і що вона споганила нашу обитель?
– Полуда спала з моїх очей завдяки вашій проникливій мудрості, – швидко й палко заговорив настоятель. – Тепер я збагнув, чому такий звитяжний та богобоязний лицар, як Бріан де Буагільбер, так захопився нею… Я давно зачув недобре, але погодився впустити єврейку до обителі – тільки заради того, щоб перешкодити цій жінці чаклувати і вберегти нашого брата від спокуси.
– Отже, брат Бріан не ламав обітниць?
– Присягаюся святим хрестом Господнім!
– Цю відьму необхідно негайно судити і стратити, як того потребує вища справедливість.
– Але англійські закони… – Прецептор відсапнув. Магістр у своїй старанності зайшов надто далеко і явно перевищив свої повноваження.
– Я знаю тутешні закони, – зморщився Бомануар. – А втім, сер прецептор, кожен барон має право, знайшовши відьму в своїх володіннях, судити її. Ми вчинимо так само. Приготуйте велику залу і негайно розшукайте свідків чаклунського лікування цієї Ревекки!
Першим, до кого поспішив прецептор, був Бріан де Буагільбер, який бігав по своїй келії, знавіснівши від того, що Ревекка знову відмовилася його слухати.
– Мабуть, диявол уселився у вас обох! – вигукнув Альберт Мальвуазен. – Я щойно ледве врятував тебе від магістра Луки. Ця єврейка і справді тебе зачарувала! – І прецептор переказав лицареві свою розмову з Бомануаром.
– Присягаюся Богом, – відчайдушно закричав храмовник, – я цього не допущу!
– Тепер уже нічого не можна зробити, – заперечив настоятель. – Навіжений старий узяв собі в голову, що лише страта дівчини може стати очисною жертвою за гріхи й вади всіх членів нашого ордену… Судовище почнеться опівночі.
– Я негайно піду до цього ханжі та зізнаюся у своєму коханні до Ревекки.
– Воля твоя! Відкрийся, сер Бріане. І це послужить зайвим доказом того, що Ревекка чаклунка. А на твою голову впаде незмивна ганьба. Лицарство відвернеться від тебе, ти втратиш своє становище… А як же твої честолюбні плани? Усе це коштує дорожче навіть за дюжину красунь.
– Може, ти й маєш рацію… – пробурмотів Буагільбер. – Облиш мене, Альберте, мені тяжко на серці, я хочу побути на самоті. Дорого ж коштує мені ця жінка, і якщо вона знову мене не прийме…
Змученим невидющим поглядом храмовник провів фігуру настоятеля.
Розділ 31
Рівно опівночі важкий подзвін розбудив Ревекку. Вона почула кроки на потаємних сходах і ледве встигла одягтися й затулити лице покривалом. Одначе це був не Буагільбер, чиїх відвідин дівчина боялася понад усе. У супроводі одягнених у чорне стражників до її келії увійшли настоятель прецепторії Альберт Мальвуазен і брат Конрад Монт-Фітчет.
– Іди за нами, – наказав настоятель.
– Куди ви мене ведете? – спитала Ревекка.
– Жінко, – посміхнувся брат Конрад, – мовчи та корися. Щоправда, тобі слід знати, що тебе ведуть на судовище, влаштоване великим магістром святого ордену Храму, де тобі доведеться по справедливості відповісти за всі свої злочини.
– Залюбки піду за вами! – вигукнула Ревекка. – Титул справедливого судді дає мені надію…
Спустившися сходами, процесія проминула довгу галерею та крізь широкі двері вступила до величезної зали, у якій було повно зброєносців і простого люду. Пробираючись крізь натовп, дівчина відчула легкий доторк до своєї руки – і одразу ж затисла в кулачку крихітний клаптик пергаменту. Те, що тут у неї є таємний союзник, надало Ревецці мужності.
На узвишші, позаду довгого столу, розташувався трибунал. Магістр ордену храмовників, убраний у білу мантію, сидів у різьбленому кріслі з високою спинкою, стискаючи в руках палицю, увінчану хрестом. Позаду магістра розмістилися пересічні члени ордену, а біля стіни Ревекка побачила поголені маківки писарів, готових вести протоколи. Залу оточила варта, і щойно Лука Бомануар дав непримітний знак, двері з гуркотом зачинилися, запала лиховісна тиша.
Засідання відкрилося співом псалма. Коли сотні чоловічих голосів замовкли, магістр із притиском мовив:
– Брати! І ви, діти мої, друзі ордену та прості миряни! Повідомляю, що не через брак особистої влади я зібрав вас на це судовище, а для дотримання закону. Ви зобов’язуєтеся вислухати думку братів, одначе зі звинувачуваною ми вчинимо так, як вважатимемо за потрібне. Бо, коли вовк прокрадається у хлів та уносить вівцю, добрий пастир скликає помічників, щоб вони допомогли знищити злодія. Тому починаймо суд над дівчиною на ймення Ревекка, дочкою Ісаака з Йорка, яка звинувачується в злісному чаклунстві. Своїми блюзнірськими чарами ця дівчина затьмарила розум не простого землероба, а нашого побратима – благородного лицаря Бріана де Буагільбера… – Гомін прокотився залою; магістр, гордовито піднявши голову, вів далі: – Цей хоробрий лицар, відомий своїми подвигами у Святій землі, раптом зрадив статут нашого ордену та всупереч складеним обітницям злигався з дівчиною юдейського походження, відомою як відьма-лікувальниця… Дійшло до того, що він, ховаючи від сторонніх очей, привіз її у святу обитель. Чим можна пояснити такий учинок нашого брата, як не бісівською марою? Якби лицар проти своєї волі не опинився під владою сатани, то був би покараний з усією суворістю. Але наша мета – не сліпо карати, а врятувати брата від вічної загибелі! Тому закликаю свідчити на користь мого звинувачення. Отже, я звинувачую дівчину Ревекку в тому, що вона, вдавшись до мерзенного чаклунства, навмисне затягла сера Бріана де Буагільбера у вир гріха.
До столу викликали прецептора Альберта Мальвуазена, який спершу оголосив про своє каяття – адже це він допустив лиходійну дівчину в обитель. Однак, додав настоятель, поведінка брата Бріана здалася йому настільки підозрілою та неприродною, що він не став заперечувати, побоюючись гіршого. Мальвуазена уважно вислухали та відпустили, наклавши на нього послух протягом шести тижнів: суворий піст і ревну молитву.
Потім вислухали свідків, яких Мальвуазен винайняв за плату. Одначе вони так плуталися, збивалися й верзли таку нісенітницю про відьмацтво
