Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

Еге ж, коли шляховичок прислухався, він збагнув, що треба рятувати Гролика. Він знав — як! Шляховичок Добринька придумав таке, що вимагало від нього подвигу. Вимагало, щоб він припинив спілкуватися з Чарівною Ши.

— Б-р-р, — розмахуючи руками, збуджено закричав він. — Бр-ррр! — знову замахав руками. — Бр-рр… — знову спробував заговорити шляховичок.

Однак поки що замість того щоб заговорити, він заговорювався, бо після тривалих теревенів із чарівною Ши обидва голоси в нього запліталися, ніби кіски.

Спільна подорож та палкі рекомендації дорожнього гнома Гролика трохи примирили товариство гномів із дивацькою манерою шляховичка розмовляти внутрішнім голосом. Тож зараз, коли вже всім нічого було сказати, ніхто не заперечував проти того, щоб шляховичок Добринька висловився. Навіть противникові будь-яких компромісів Шивороту-Навивороту, й тому стало цікаво, що там хоче бр-р…якнути шляховичок Добринька.

— Б-р-р, — знову спробував Добринька. — Брр… нззз… нзззвий…

Декого з гномів це почало дратувати.

— Хто-небудь, убийте шляховичка, — гукнула з того краю пса Фау восьминіжка Сежелен.

— Брр-р-р… — і далі тягнув шляховичок.

Він тепер був у центрі уваги.

— Та годі вже, говори! — дозволив чоловічок-нігтик, який дорогою спілкувався з китайськими гномами й нахапався основ конфуціанської філософії. Ця філософія дозволяла йому дивитися на світ широко. — Говори, що маєш сказати, — додав чоловічок-нігтик і заохочувально стукнув Добриньку по спині, щоб той нарешті висловився.

— Нехай скаже! — погодилися китайські гноми доо, які ставилися до шляховичка приязно.

Шляховичок набрав повні легені повітря й розтулив рота:

— Бррр… — сказав він, — …онзовий гном-птах!

— Що-о-о? — здивувався чоловічок-нігтик і вщипнув шляховичка за вухо. Конфуцанська філософія це також дозволяла.

— Який іще озоновий гном? Може, озонова діра — у твоїй голові? Ти нащо нам баки забиваєш…

— Не озоновий! — хором загорлали шляховичок і його внутрішній голос. Нормальний голос нарешті втямив, що казав внутрішній. — А бронзовий гном-птах. Гном, котрий виконує бажання…

Чарівний гном, котрий виконує бажання, — це дивина. Це всіх одразу зацікавило. Чоловічок-нігтик майже командирським голосом запитав:

— Хто такий бронзовий гном-птах, і як він допоможе в нашій пригоді?

Шляховичку довелося розказати про все. Як вони з гномом Гроликом зустрілися на дорозі. Як потоваришували і вирішили мандрувати разом. Як їх викинуло з машини через неправильного папугу, котрий дражнився різними голосами, аж врешті закричав «кукуріку!» Як цей півняче-папужий крик розірвав єдине магічне поле й викинув гнома й шляховичка з машини, в котрій вони мандрували, а до того ж, збив бронзового гнома-птаха. Як Гролик та Добринька взялися цього гнома рятувати, бо він втрапив у маленьке грузьке болітце. Публіка слухала.

— …Ну от, — скінчив внутрішній голос шляховичка, — після того як ми врятували цього бронзового гнома-птаха, з’ясувалося, що нам за порятунок належить винагорода — виконання трьох бажань…

— Отримайте та розпишіться, — позаздрив Шиворіт-Навиворіт, соваючись на гілці.

— Отже, — вів далі шляховичок, — порятований нами гном-птах мав здійснити три наші бажання. Але він змахлював, і два бажання з трьох зумів видурити. Але одне бажання він залишився нам винен!

Гном Гролик нарешті осягнув, що він, чи то пак вони зі шляховичком, зуміли викрутитися з безнадійно скрутного становища.

— Ха-ха-ха, агов, пернаті, — закричав Гролик до злопів. — Чули? Я вас перевозити не буду! Великий чарівник — бронзовий гном-птах — візьметься до вашого перевезення на терикони.

— На Янтарні поля, — виправив з гілки Шиворіт-Навиворіт. Його майже не помічали.

— Гей, ви, — репетував гном Гролик. — Чули?!

— Чули! — гули злопи.

— Збагнули?

Ще б їм не збагнути! Гном-птах винен гному Гролику бажання. Він і перевозитиме злопів. Ще б не збагнути. Таке навіть дорожній бивень розумів би. Виконання бажань.

Це навіть дорожній бивень зрозумів. «Ото б мені, — думав бивень, — теж здійснити хоч одне бажання. Скажімо, внутрішній голос пробудити, як у шляховичка Добриньки. Зрушити з місця я все одно не можу, то б хоч побалакати з кимось — хоч якась розрада».

Чоловічок-нігтик стис кулаки:

— Ви ж розумієте, чи не так? То віддавайте грамотку!

Чоловічок-то був нігтик, але завбільшки як злоп. Та він їх своїми кулаками духопелив би досхочу, але поки що домовлявся мирно.

— То віддаєте, чи як? — погрозливо рокотав чоловічок-нігтик.

Злопи в принципі погоджувалися. Але надто вже їм шкода було що-небудь віддавати. Що-небудь брати — це будь ласка, а віддавати — шкода.

А втім… Бронзовий гном-птах переносить злопів на Янтарне поле… Так круто… це ж про них усі дізнаються! Здохлий їжак аж рохнув від утіхи (ви ж розумієте, що із такою вразливою публікою він ані квакнути, ані кукурікнути не міг).

— Згодні! — загорлали злопи й віддали гному Гролику уривок грамотки.