Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

їжак? Це дорога, а на дорозі чого тільки не висить у найнесподіваніших місцях. На дорогах чого тільки не трапляється. Гноми лишень подивувалися з того, що злопи, які були подалися назад, знов зімкнулись і дружно замотали головами на знак протесту. Вони не збиралися відступати, та й відступати їм не було куди. Так уже склалося, що сімейство злопів, про яке ми розповідаємо, не могло розвиватися, витісняючи сусідів невідомо куди. З південного боку злопів обмежував пеньок гнома Гролика, з північного жила вогненна дорожня саламандра, сама ладна зжерти хоч кого, хто вдереться до її володінь, — хоч злопа, хоч кролика. Зі сходу земля була просто непридатна для життя. Там усе було випалене, залите горілим мастилом та засипане металевою стружкою. А на західному боці мешкав лис. Самі розумієте, лис теж не заперечував проти злопової навали. Він їх, злопів, просто змітав на совочок і висипав у трубу, котра вела вниз, до його друга — крота. Назад злопи, котрі забредали у володіння лиса, не поверталися. Ніхто не знав, що там із ними діялося, але чутки ходили неприємні…

Тепер злопи торжествували. Вони могли примусити дорожнього гнома Гролика перевезти своє сімейство в якісь придатні для розмноження місця.

Злопи не відступили. Усі присутні — й злопи, й гноми — збагнули, що майбутнє визначилось.

— Так, — сказали шляховичок Добринька зі своїм внутрішнім голосом, — цікаво.

— Цікаво, — погодилися злопи.

— Хлопці, — похнюпився зломлений гном Гролик, — може, пеньочка мого південного візьмете, грамотку мені віддасте, та й розбіжимося?

Злопи навіть припинили потріскувати від такого нахабства. Еге ж, від такої зухвалої пропозиції. Та на біса їм здався якийсь нікчемний пеньочок, тоді як їм сяяла ясна далечінь?

Хочеш — на терикони їдь, де на кожного злопа по схилу дістанеться.

Хочеш — у зоопарк.

Хочеш — на смітник за Кільцевою дорогою.

А хочеш — на Янтарні Луки. Де, за словами того самого Шиворота-Навиворота, янтарю на тисячу років вистачить.

Злопи твердо стояли на своєму:

— Ми вам — клаптик вашої грамотки від Божени, ви нас — на Янтарні поля. Тра-ля-ля! Далечінь!

— Та ви їм кажіть, що тут недалечко, та й за мене не забудьте. Я вам дорогу підказуватиму, — шепотів Шиворіт-Навиворіт.

Такого злопи не чекали. Вони так здивувалися, що навіть забули, що повинні розмовляти з Шиворотом-Навиворотом таємниче й пошепки, тож вголос закричали:

— То ти теж у далечінь?! А як ми тебе із собою візьмемо? Адже ти не злоп, а Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак.

— А ви скажете, що я родич… Або — сімейна реліквія, — озвався згори той.

— Тільки ми не самі, — тут-таки сповістив Гроликові злоп-вискочка, не чорного, а сірого кольо-py. — У нас тут талісманчик є, без котрого ми не поїдемо, — він вказав на гілку, звідки звисав ніби здохлий їжак.

— Фе, — зморщив носа дорожній гном Гролик.

— Може, ми вам там знайдемо здохлого їжака? — запропонував чоловічок-нігтик. — Або іншого розчавимо?

— Гидота яка, — скривилася восьминіжка Сежелен. — Бе-е-е…

А хлопчик-мізинчик Ілько спитав, заряджаючи свою рогатку:

— Хіба здохлий їжак може бути талісманом?

— Може! — безладно закивали злопи.

А сірий злоп загорлав:

— Нема чого нас під час переговорів рогаткою шантажувати!

— Та хіба я шантажую? — знітився хлопчик-мізинчик.

Шляховичок Добринька іншим зацікавився:

— А навіщо ви його на дерево закинули?

— Треба, то й закинули, — відрубав найбільший злоп.

«Оце халепа, — безрадісно думав у цей час гном Гролик (він зрозумів, що займатися переселенням злопів йому таки доведеться). — А подорож до Божени, навіть якщо злопи повернуть координати, доведеться знову відкласти».

Хочеш — не хочеш…

Гном Гролик був зрозумів, що доведеться погодитися.

А от його друзі засперечалися. Декому з особливо шляхетних гномів така пропозиція видалася нудною. Декому здалася надто великою морокою. Дехто взагалі збирався провести гнома Гролика, щоб якомога більше дізнатися про нові автомобільні корти, де поселилася Божена. Думки товариства розділилися. Більшість навіть не схотіли зайти чайку випити — все сперечалися. Хтось показував пальцем на здохлого їжака. Хтось розглядав злонів. Хлопчик-мізинчик длубався в носі, позаяк вирішив іти з гномом Гроликом до кінця. А шляховичок Добринька все пропустив повз вуха. Він усе щебетав та щебетав щось своїй Чарівній Ши на два голоси — внутрішній і справжній.

І Чарівна Ши мліла від утіхи.

Тож шляховичок Добринька нічого не слухав. Він не чув ані прохання Гролика, ані вимог злопів. А коли Добринька прислухався, гноми вже втратили надію якось домовитися.

Розділ 9
Подвиг шляховичка