Королеви не мають ніг - Володимир Нефф
Пан Янек поважно притакнув.
– Так, достеменно так. Я ніколи не сумнівався, що володар не може застосувати Камінь на благо людства.
Спідня губа в імператора затремтіла, обличчя заблищало від поту, ореол влади, який осявав його, згас, і перед Куканем сидів звичайний, огрядний, сповнений відчаю чоловік, який нічого не розуміє.
– Але це неможливо, неможливо! – простогнав він. – Ми справді не можемо собі уявити, що десь поблизу заховано Філософський камінь, а ми не в змозі його одержати! Де цей Камінь? Де він? Відповідь на це запитання ховається в твоїй голові, Куканю, в твоєму мозку, і я можу зазирнути туди, розкраяти його, роздробити, розшматувати на волоконця, розчинити в кислоті…
Пан Янек усміхнувся.
– В старовинній легенді про святого Ігнатія розповідається, що коли тиран підняв цього святого на дибу, щоб він зрікся своєї віри, той навіть не писнув, а тільки невтомно повторював ім’я Христове. Тиран запитав його, чому він так чинить, й Ігнатій відповів, що це ім’я записане у нього в серці. Тоді тиран наказав вирвати серце з його тіла, розрізати навпіл, і справді – Христове ім’я було записане там золотими письменами. Та це наївна народна легенда, ваша величносте. У моєму мозку нічого не записано. Навіть якщо ви накажете розкраяти мій череп, ви нічого, геть нічого там не прочитаєте.
– Розкажіть нам, де Камінь, доброю волею, – сказав імператор і молитовно склав руки. – Ми благаємо вас про це. Ви розумієте, що це означає, коли володар імперії когось про щось благає? Будь ласка, розкажіть нам про це.
Пан Янек похитав головою.
– Тоді, – зітхнув імператор, – ми змушені будемо вдатися до засобу, котрий нам, як ми сказали, огидний.
Пан Янек кивнув головою.
– Я готувався до цього й ладен витерпіти будь-які тортури. Ах, відтоді минуло двадцять років, коли ваша величність уперше пригрозила мені тортурами й смертю на вогнищі. Признаюсь – тоді я потерпав. Але сьогодні – анітрохи.
– Так, ми чули, що немає таких тортур, яких ви не знесли б терпляче й без стогону, – сказав імператор. – Ви так сказали, і ми вам віримо. Та, можливо, ви зноситимете їх не так терпляче й не без стогону, якщо як перший ступінь цих тортур накажемо виривати розпеченими щипцями ребра не тільки вам, але й вашому синові.
– Навіть тоді я не видам вам свій Камінь, – твердо заявив пан Янек.
– Таточку! – з жахом вигукнув Петр.
«Вони обидва божевільні», – подумав він, і ноги в нього ослабли, до горла підступила нудота. В нападі ненависті до батька і його впертості, яка зненацька охопила його, немовби він сьорбнув лугу, йому раптом здалося, що він чує проклятий сморід чаду і сірки, яким просякла батькова майстерня, але потім усвідомив, що це запах його власного м’яса, вириваного розпеченими щипцями. «І в мене теж уже тьмариться розум, – подумав він. – І я теж уже починаю божеволіти».
– Байдуже, – сказав імператор. – Якщо ви знесете тортури першого ступеня, то неминуче здастеся під час другого ступеня, коли тими самими щипцями ми звелимо виривати вам щось значно чутливіше, ніж ребра.
– Не здамся, – похитав головою пан Янек.
– Тоді нам не залишається нічого іншого, як переконатись у цьому, – зітхнув імператор.
– Моєму синові нічого невідомо, а від мене ви не почуєте більше ані слова, – сказав пан Янек і, схопивши циркуля, упер його вістря собі в груди.
– Варта! – заревів імператор і підхопився з крісла, але не встиг ступити й кроку, як пан Янек наліг на стільницю і ввігнав вістря циркуля собі в серце саме в ту мить, коли в дверях з’явився начальник варти.
– Лікаря! – закричав імператор. – Мерщій по лікаря! Він не сміє померти! – І кинувся до пана Янека, який осунувся на підлогу, в передсмертній судорозі стягуючи за собою обома руками гору книг і пергаментних сувоїв.
Коли імператор підвівся, тримаючи в руці закривавлений циркуль, висмикнутий із рани, обличчя його було бліде, як в опівнічного привида, а очі – божевільні.
– Це ти його вбив, – сказав він, штрикнувши Петра вістрям, від чого на його камзолі проступили маленькі плямки крові. – Ти молодший і меткіший, ніж ми, ти ще міг підскочити й завадити йому, однак ти цього не зробив, бо ти хотів, щоб він помер. Але не надійсь, проклятий, що від цього щось зміниться на твою користь. А тепер іди й упади навколішки, здійми руки й благай небо, щоб нам пощастило знайти його Філософський камінь, який ми звелимо шукати у вашому домі так, як іще ніхто нічого не шукав, – слізно благай небо й помагай нам у наших шуканнях бодай молитвою, бо якщо станеться так, що ми той Камінь не знайдемо, увесь тягар нашого розчарування й гніву впаде на тебе і тобі доведеться так погано, що навіть цей небіжчик у своїй могилі здригнеться з жаху від того, що ми з тобою зробимо.
Імператор кивнув вартовим, щоб вони вивели Петра, а тоді почав обома кулаками тасувати тіло пана Янека.
– Віддай мені Філософський камінь! – кричав він, схлипуючи. – Устань і віддай мені свій Камінь! Чуєш? Ти мертвий, і наші нікчемні людські справи, які мали для тебе таку велику вагу, тепер тобі вже зовсім байдужі. Яка тобі різниця, що
