Королеви не мають ніг - Володимир Нефф
– Ідея, що «все походить з одного», – вів далі пан Янек, – знов і знов поверталася, бо так уже влаштована людина, що вона не може довго ходити по землі, аби не поцікавитись, із чого і як вона зроблена, яка її внутрішня будова, і її цікавості та допитливості немає меж. І тільки Гермесові Трісмегістосу пощастило відкрити принцип Філософської вуздечки, субстанції, яка є основним елементом Філософського каменя і яка під час перетворення матерії, якщо вчений-алхімік поводиться обережно і обачливо, загнуздує й знешкоджує руйнівні сили. Але ці досліди все одно жахливо небезпечні й, усвідомлюючи це, алхімік залишає свої знання для себе, а в своїх книгах висловлюється такою мовою, щоб його не зрозумів читач невтаємничений, і мудрістю втаємниченого усміхається тим, хто його зусилля проголошує нісенітницею і божевіллям, і він навіть радий чути ці обмови, бо вони затушковують виняткову вагу його досліджень. З такого погляду алхімік – людина обережна, яка стереже вогонь, щоб він не потрапив до рук дитини, і дбає, щоб не повторилося те, що в сиву давнину часто траплялося з людством, про що Біблія згадує лише туманно, але з явною повагою й дрожем.
Певна річ, можна було б заперечити, мовляв, замість того, щоб у своїх книгах висловлюватись туманно й незрозуміло, алхіміки вчинили б набагато краще, якби взагалі не писали жодних книг; а замість того, щоб у своїх лабораторіях винаходити щось обережно й з осторогою, було б краще, якби вони замкнули їх на дев’ять замків; звичайно, так було б краще, але це неможливо, бо так само як людям не можна заборонити того, щоб вони вбивали один одного, так само не можна заборонити їм і того, щоб вони досліджували й розмірковували про речі поважні. Та якщо вже вони знищують один одного, бо така вже людська натура, справедливо хоча б те, щоб справами війни займалися лише досвідчені воєначальники, і коли вже та сама натура спонукає людей до роздумів і дослідження таємниць, які найкраще було б не розголошувати, то так само справедливо, щоб ці роздуми й дослідження перейняли на себе люди поважні, сповнені свідомості тієї небезпеки, яку вони могли б спричинити, якби при цьому забули досвід чотирьох тисячоліть. Тим часом переважна більшість дослідників, гнаних жадобою слави, визнання і влади, на повні груди сурмить про все, хоч би що вони відкрили, й легковажно пускає в світ свої винаходи, не зваживши навіть, що про ці винаходи скаже Бог, чи дасть їм своє благословення, чи зішле прокляття; алхімік пригнічує свою людську натуру й мовчить, бо якби він чинив інакше, рішення Господнє про його вчинок було б цілком однозначне: анафема.
Пан Янек здригнувся й, перевівши подих, провадив далі:
– З огляду на ці причини, як ви, очевидно, теж чули, бо слухали нашу розмову справді дуже уважно, я б не довірив свій Філософський камінь навіть рідному синові, бо мій син не успадкував мого покликання і в його руках мій Камінь міг би завдати людям непоправної шкоди.
– Ваша теорія, Куканю, яку ви розвивали перед нами так велемовно, нам не до вподоби, бо вона вигадана якимсь песимістом, – сказав імператор. – В алхімії йдеться не про філософію і не про дослідження суті матерії, – в ній ідеться про виготовлення золота, tout court.[22] Іреней Філалет, а це, до вашого відома, авторитет, у своїх «Двадцятьох принципах Великого творіння» обумовлює перше й основне правило: «Хоч би хто вам казав, хоч би хто вас переконував, навіть якщо ви прочитаєте щось інше в книгах софістів, ніколи не відхиляйтесь від принципу, що ваша мета – золото, отже, золото – це єдиний суб’єкт ваших дослідів».
– Я розумію, що цей погляд задовольняє вашу величність, – сказав пан Янек.
– Так, він задовольняє нас, і через те ми його дотримуємось, – провадив імператор. – Ми схвалюємо, Куканю, вашу нехіть довірити свій Камінь недосвідченим рукам вашого сина. Але наші руки не можна вважати недосвідченими. Немає такого процесу, який був би нам невідомий. Отож довірте нам свій Камінь.
– Для мене, ваша величносте, це уявити до такої міри неможливо, що я не годен навіть усміхнутись, – мовив пан Янек. – Я просто не можу цього допустити, як не допускаю можливості існування дерев’яного заліза або рогатого кола. Я вжив порівняння з вогнем, якого алхімік стереже від рук дитини: так от, віддати Філософський камінь вам, володареві, що так жадібно прагне золота і влади, якщо розвинути далі моє порівняння, все одно, що дати дитині кресало і трут, підвести її до комори, повної висохлого зерна, і сказати їй: грайся тут.
– Це ви, Куканю, граєтеся з чимось вельми чутливим – з нашим терпінням і поблажливістю, – сказав імператор. – Ви осмілюєтесь стверджувати, що ми – дитина?
– Будь-який володар – дитина, – відповів пан Янек, – бо він так само, як дитина, живе захищений від реальності й жорстокості життя. Тому послухайте моє останнє слово, Cip: я не зраджу свого покликання й справи, і, якщо праця моя зійде нанівець, я стерплю це без ремства, але щоб я сам обернув її на пекло і прокляття, – ні, цього не буде.
– Не буде ні пекла, ні прокляття, – сказав імператор, – бо ми найвищим своїм словом обіцяємо вам, що не відлучимо вас від вашого Каменя, ви єдиний будете ним займатися й маніпулювати, як вважатимете за потрібне, певна річ, на нашу користь і з нашого відома. Зрозумійте, ваш Камінь мені потрібний, диявольськи потрібний, бо я маю ворохобного брата, який відщипує від території моєї імперії шматок за шматком, через що його конче треба було б повісити, а оскільки я, до того ж,
