Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон

— Вона ще не повністю заповнює кадр. Спробую знову, — сказав я.

Далі я повз на колінах, вичікуючи моменту, коли рись заповнить кадр. Я глянув на звіра та прикинув, що нас розділяє вісім футів, спіймав її у фокус і клацнув. О диво! Рись перестала люто гарчати, вона дивилася на мене з виразом нудьги!

Пребл помітив, що я скінчив свою справу, та запитав:

— І куди ми цю рись відправимо? У музей?

— У жодному разі, — заперечив я. — Вона добре нам стала в пригоді. Відпустіть її з миром, нехай собі гуляє лісом.

Ми відійшли в сторонку. Рись скористалася з нагоди та помчала до лісу. Наостанок я зняв її на бігу. Це був шостий знімок. Наскільки мені відомо, вона й донині жива та здорова.

ПРОЩАННЯ З КОМАНДОЮ

Спочатку ми, як водиться, приготували їжу, потім я пояснив команді, що потрібно перенести весь вантаж до першого озера через волок завдовжки три з чвертю милі. Вони відразу здійняли галас, але я до цього звик. Із галасу починався кожен ранок, коли я брався їх будити, суперечки виникали по двічі на день то з одного приводу, то з іншого. Злобливе обличчя Больє яскравіше за будь-які слова свідчило про те, що він уже встиг побазікати з тими, хто перемивав кості керівника.

— Я найняв вас матросами на бот і для перенесення вантажу через волок, — нагадав я. Беріться до роботи негайно.

Вони почали свій перехід через волок із дуже важкою поклажею. Це зайняло чотири години, потім усі пообідали та почали ладнати нічліг.

Вранці побурчали та перенесли човен і решту вантажу. Настав час прощання.

У всіх сварках і суперечках старий Уїзо залишався вірним мені. Фрісей був неговіркий навіть, швидше, мовчазний, — але працював добре й ніколи не сумував. Уїзо був старий і кволий, а Фрісей — молодий і дужий, він більше підходив для майбутньої експедиції. Я вирішив, що є сенс дати старому відступного, щоб відмовився від участі в експедиції на користь Фрісея. Спершу я запитав у останнього, чи хоче він плисти далі до краю карибу. Він хотів, але не міг: дядько наказав йому не йти далі волока. Ця дитяча слухняність старшим — чудова риса, звичайно, та часом вона просто приголомшує.

Отже, в експедицію з нами вирушив Уїзо, і ми добре пізнали один одного протягом цієї тривалої подорожі. Уїзо був чудовий старий — чудовий і дуже доброзичливий. Якою радістю світилося його обличчя, коли його хвалили! Як старий супився, коли йому дорікали! Останнє траплялося вкрай рідко — він робив усе, що міг, і мені досі приємно про нього згадувати. Як зараз, чую його привітний голос о ранковій порі. Це означало, що сніданок буде готовий хвилин за десять.

— Окімоу, те («Начальнику, ось вода»), — бувало, казав він, готуючи воду для вмивання та щиро дивуючись, чому це «Окимоу» всупереч здоровому глузду вмивається щоранку. Сам він вважав себе таким чистим, що за весь час нашого знайомства не мився жодного разу.

Були в старого Уїзо дві риси, особливо важливі для провідника, завдяки яким на нього можна було покластися й у наступній експедиції на Північ. По-перше, він ніколи не забував місця, де побував хоча б один раз, і міг безпомилково знайти його знову. По-друге, в нього було вражаюче чуття під час пошуку палива для багаття. Він знаходив хмиз у найближчій балці або розпадині скелі швидше за гостроокого ворона чи голодного вовка, які шукають сховану кістку. Щоразу, коли ми висаджувалися на пустельний скелястий берег і всі негайно кидалися підбирати тонкі гілочки карликової берези або пучки сухої трави, щоб скип’ятити чайник, старий Уїзо йшов кудись і хвилин за п’ять повертався з оберемком хмизу, який ніби чарами перенісся до безлісої північної пустелі. І не було такої стоянки, де старий не знайшов би палива. Ми були раді, що взяли його в експедицію.

І я був не менш радий розпрощатися з іншими членами команди. Я спорядив їх провіантом на тиждень, додав бобів на всю компанію та дав папір, у якому вказав робочі дні й виконане завдання, а також похвалив Фрісея та повідомив правду про Больє.

— Папір пише про мене? — підозріливо запитав «герой».

— Так, — підтвердив я, — і про тебе, і про інших. Я прошу Хардинга заплатити вам, як домовилися.

Ми потисли один одному руки й розійшлися. Звідтоді я не зустрічав — і не хотів би зустріти нікого, крім Фрісея.

РОБОТА ГЕОЛОГІЧНИХ СИЛ

Пливучи річкою вниз, ми спостерігали процес розмивання берегів. Річка виривала із землі дерева, крутила їх у вирі та несла до далеких північних берегів, розширюючи власне русло, поки воно не ставало зашироким для її звичайної течії. Згодом річка прокладала та поглиблювала нове русло серед власних відкладень гальки, гравію і піску.

Щовесни відбуваються десятки тисяч зсувів берегів, і нові тонни підмитої землі додаються до тих мільйонів, що їх річка виносить у величезні водойми за назвами Атабаска й Велике Невільницьке озеро.

Багато дерев, які стояли на межі зсуву, були розірвані надвоє. Безліч островів змивається та безліч утворюється знову в результаті цих сезонних паводків. Нам не раз траплявся острів, де ялини були наполовину засипані землею, — це навіжена річка-матінка подарувала йому шестифутовий шар наносів.

У дельті річки Невільницької біля Форт-Резольюшен перед нами відкрилися підсумки її діяльності з розширення дельти. Мільйони тонн землі, винесені в глибоке прозоре озеро, заповнили його на багато квадратних миль, і тепер воно так обміліло, що стало складнопрохідним навіть для піроги. Тисячі величезних дерев, викрадених річкою в її верхній течії, утворили завали-дамби; обростаючи наносами, вони сповільнюють плин ріки. На дамбі росте очерет, який затримує ще більше наносного ґрунту. Верба закріплює його, і в результаті утворюється суша. Саме так виникли всі низовини біля устя річок Великої Невільницької та Атабаски. А нові дамби з дерев, які готують наступне захоплення озера, зустрічаються з регулярністю, в якій можна запідозрити участь людини.

Пізніше, коли ми досягли безлісої тундри, робота природних сил була настільки ж очевидна, хоча ми й не могли спостерігати її наприкінці літа, бо головний діяч тут не текуча вода, а гігант Санта-Клаус.

ВОЛОК ПАЙК

За кожні сто миль я вирішив залишати в затишних місцях запас провіанту, якого б вистачило на двісті миль зворотного шляху, та застрахуватися в такий спосіб від можливих збитків. Подібні запаси продовольства вже зберігалися в Чіпевайані, у