Робін Гуд - Джон Макспедден

Та Робін не звертав на нього уваги. Він пропустив повз себе лицаря і його десять лучників, а потім підійшов до молодої і став з другого боку від неї.

— Будьте мужні, леді, — прошепотів він, — тут недалечко є інший менестрель, якого, напевне, вам приємніше буде послухати.

Молода жінка злякано глянула на Робіна, але зустріла в його очах стільки прихильності й чесності, що одразу просвітліла й обдарувала його вдячним поглядом.

— Одійди геть, дурню! — сердито закричав її брат.

— От тобі й на! Адже я хочу принести нареченій щастя, провівши її через церкву, — сміючись відповів Робін.

Після цього до нього вже не чіплялись і дозволили пройти з молодими аж до олтаря.

— Тепер починай свою музику, хлопче! — наказав єпіскоп.

— З великою радісгю, — мовив у відповідь Робін. — тільки дозвольте мені обрати інструмент, бо часом я хоч і полюбляю арфу, проте загалом вважаю, що найвеселіше можна заграти тільки на ріжку.

По цьому він спритно вихопив з-під зеленої куртки свій ріжок і просурмив у нього тричі так дзвінко, що аж луна пішла під склепінням.

— Хапайте його! — заверещав єпіскоп. — Нас обманули! Це витівки Робіна Гуда!

Десять виряджених лучників, що були поставлені при вході, кинулись до олтаря. Та вони тут же наштовхнулись на глядачів, які в тривозі посхоплювалися з лав і загородили всі проходи. Тим часом Робін легко перестрибнув через поруччя олтаря і став у найближчому закутку.

— Ні кроку не руш! — закричав він, розтягуючи лук. — Кожен, хто зайде за поруччя, впаде мертвим! Всі, хто прийшов подивитися на вінчання, сідайте на свої місця. Вінчання відбудеться, бо ми прийшли до церкви. Але молода сама обере собі жениха!

Біля входу знову зчинилося сум'яття, і до церкви бойовим порядком вступило двадцять чотири стрільці на чолі з Віллом Стютлі. Вони оточили всіх десятьох виряджених лучників, спохмурнілого брата молодої та інших присутніх тут охоронців порядку й обеззброїли їх.

Після цього до церкви зайшов святково прибраний Алан Дейль разом з Пурпуровим Віллом, який був у нього за старшого дружка. Вони статечно пройшли через увесь храм і зупинилися перед олтарем.

Виходячи заміж, дівчина обирає собі нареченого, — так сказано в одному з законів короля Генріха, — урочисто промовив Робін. — Так от, дівчино, перед тим, як провадити це вінчання, скажи нам, кого б ти хотіла мати за свого чоловіка?

Дівчина відповіла не словами. Вона лише всміхнулась самими очима, підійшла до Алана, оповила руками його шию і заплакала щасливими сльозами.

— Ось кого вона кохає насправді, — сказав Робін, — молодого Алана, а не старого лицаря-каліку! Вибір її той, що треба! І закохані будуть повінчані, перш ніж ми підемо звідси. Тепер, мілорде єпіскопе, починай церемонію!

— Я знаю тебе, лиходію і злочинцю! — зарепетував єпіскоп. — Не буду я їх вінчати, бо в церкві тричі треба робити оклик заручених, такий закон на нашій землі. Три оклики з олтаря! А ти порушуєш правила!

Він з ляскотом закрив біблію і сів на неї.

— Іди-но сюди, Маленький Джоне, — нетерпляче гукнув Робін, а потім зірвав з плечей єпіскопа ризу й натягнув її на йомена. — Ану, який з тебе вийде єпіскоп?

Єпіскоп Герфорда був присадкуватий і товстий, а Маленький Джон високий і худий. Риза вільно теліпалась на плечах Маленького Джона, зате вона ледве сягала йому до пояса. Розбійник у ризі мав дуже кумедний вигляд. Дивлячись на нього, люди мимоволі почали сміятися.

— Щоб я луснув, — сказав Робін Гуд, — але цей наряд робить тебе зовсім іншою людиною. Ти найкращий єпіскоп, якого мені будь-коли доводилось бачити. Приступай до окликів!

Лопочучи короткими полами ризи, Маленький Джон незграбно видирався на хори. Звідти він з кумедною урочистістю тричі оголосив про одруження дівчини з Аланом Дейлем.

— Гукай ще, — наказав Робін, — у тебе дуже коротка риза, і через те говорити треба довше.

Маленький Джон гукнув учетверте, вп'яте, вшосте, всьоме… Ніколи ще оклик не робився таким гучним голосом і з таким щирим завзяттям.

— От тепер досить! — нарешті зупинив його Робін. — Певен, що ти заслужив подвійну винагороду. О, здається, я бачу шановного отця при вході в церкву, який зможе відправити службу навіть краще за мілорда єпіскопа Герфорда. А мілорд єпіскоп посвідчить це та прикладе печатку до паперів. Отче, будьте ласкаві, благословіть оцих молодят, як належить по закону.

Чернець Тук, який весь час скромно стояв у куточку при вході до церкви, виступив наперед. Алан з дівчиною стали перед ним на коліна, а старий лицар, змушений бути свідком вінчання власної нареченої, з безсилої люті лише скреготів зубами. Чернець впевнено розпочав вінчальну церемонію.

Коли він запитав: «Хто віддає цю дівчину?», Робін ступив крок уперед і відповів щирим голосом:

— Я віддаю! Я, Робін Гуд Бернесдейльський та Шервудський! А той, хто збирався одняти її в Алана Дейля, заплатить за це сповна.

Молодих нарекли чоловіком та жінкою, а потім безстрашні йомени тепло поздоровили їх і всі, починаючи з Робіна Гуда, по черзі поцілували щасливу дівчину.

Мабуть, неможливо закінчити краще цю розповідь, ніж словами самої балади, яку й донині співають по селах та містечках Англії:

Пробрався Робін в Ноттінгем

Крізь браму вранці тихо

І там на вулиці зустрів

Бундючного шерифа.

й та