Скарб Зеленого Байраку - Ігор Костянтинович Недоля

Довго стояв він, замислившись. З розповідей учителя і підручника історії хлопчина знав, що на півострові з давніх давен жили люди, стояли колись міста. Згадав одвідини музею старовини, камінь, знайдений по той бік протоки. На камені — слов’янський напис про те, що такого-то року князь Гліб міряв по кризі відстань од Тмутаракані до Корчева.

З усього видно, що він знайшов залишки якогось древнього життя. їх можна зруйнувати, і цим знищити, мабуть, щось важливе для історії.

Віктор вимкнув мотор, витер ганчіркою запорошену машину і швидко пішов до польового стану колгоспу. Звідти хлопець подзвонив у міський музей і розповів про свої знахідки. Йому відповіли, що виїде археолог негайно.

За годину на півночі показався довгий хвіст пилюки. Віктор побачив автомобіль, що швидко наближався до селища. Невдовзі під’їхала вантажна машина. З кабіни вийшов літній чоловік. Віктор знав його, минулого року вчений розповідав їм, учням десятого класу, про стародавню Керч.

З кузова сплигнули дві дівчини і п’ятеро робітників.

— Це ви телефонували про знахідки? — спитав археолог і, не чекаючи відповіді, вів далі: — Десь тут, хоча точно й невідомо, більше двох тисяч років тому стояло містечко. Можливо, ви знайшли його залишки. Втім, — учений подивився на Віктора, — ми звикли до того, що недосвідчені відкривачі старовини несамохіть обманюють і себе, і нас. Однак вашій розповіді я повірив одразу. Круги з обпаленої глини, про які ви повідомили, очевидно, зрізані піфоси, в яких древні люди зберігали вино й зерно. Отже, тут жили Люди, а коли так, то вони неминуче залишили й інші сліди. Ведіть! — звелів археолог.

Всі підійшли до зрізаних кругів. Віктор, показуючи на останній прохід грейдера, сказав:

— А в цьому місці ніж зрізав якесь мурування, під ним я побачив кістки, але ніде й нічого не чіпав.

— Добре зробили. Частіше буває, що людина намагається відшукати скарб і руйнує найцінніше, — мовив археолог, а сам приглядався до зрізаних кругів.

«Мабуть, сердиться, що я розбив ці піфоси», — подумав Віктор і ніяково опустив очі. Учений помітив це.

— Не ваша вина, що ви зіпсували знахідку. Передусім у цьому якоюсь мірою винні ми. Нам ие пощастило знайти залишки древнього міста. Не журіться, юначе.

Тим часом дівчата і робітники розійшлися по майданчику. Уважно розглядали зрізи, підіймали то черепки посуду, то шматочки металу. Незабаром археолог підкликав робітників і звелів викопати піфоси, а сам разом з Віктором та дівчиною почав обережно прибирати каміння й відкопувати кістки.

— Очевидно, тут упала частина стіни і завалила людину, що стояла поряд, — сказав археолог. — Бачите, як розплющено череп. — Обережно, юначе, кістки не руште, — застеріг він, побачивши, що Віктор підняв камінь і при тому зсунув дві кістки.

Дівчина щіточкою очищала довгастий шматок іржавого заліза, в якому ледве можна було вгадати короткий меч та бронзові наконечники стріл: вони збереглися краще. Де-не-де виднілися залишки якихось мідних, вкритих окисом, речей.

Прибравши каміння, Віктор глянув на місце, де воно досі лежало, і побачив серед тонких кісток вузьку смужку жовтого металу. Хлопець одразу зрозумів, що то золото, і показав знахідку ученому. Удвох вони розчистили її. Віктор підняв невеликий різьблений камінь у золотому обідку. Це була камея.

Знахідку вимили, витерли. Золотий обідець обіймав блискучий овальний камінь, на якому було зображено жіночу голову.

Археолог уголос прочитав грецький напис: ФЕМІСТОКЛ.

— Це ім’я різьбаря, він грек, — додав замислено.

Час не вплинув на золото й камінь, здавалося, камею щойно винесли з майстерні.

Довго розглядали витвір древнього митця, ім'я котрого було чітко вирізьблено збоку жіночої голівки.

Перед очима вченого постала Фемістоклова майстерня десь на берегах далекого острова в Егейському морі. А може, ця майстерня була тут, у цьому, ще невідомому місті? Адже і стародавній Пантікапей славився мастаками. Агат, на якому вирізьблена жіноча голівка, багатошаровий. Камінь, певно, привезли сюди.

Тим часом троє робітників почали обкопувати піфоси, а інші виймати з них землю та будівельне сміття.

В одному з піфосів знайшли людські кістки, залишки шкатулки з тису, жіночі золоті й срібні прикраси, близько півсотні золотих монет. Срібні монети лежали окремою купкою.

Вже майже посутеніло, коли археолог звелів кінчати роботу. Склавши у коробки все знайдене, поїхали в місто. Охороняти місце розкопок лишили літнього робітника. Віктор пішов ночувати в палатку.

Другого дня сюди приїхали керівники будівництва і проектувальники міста гірників. Оглянувши місце знахідок, начальник будівництва передав археологам трактор і грейдер, призначив робітників для розкопок. Віктор просив послати на ці роботи його. Старший археолог підтримав прохання, і начальник погодився.

Від зорі до зорі трудились археологи, робітники і студенти на розкопках стародавнього містечка, яке знайшов Віктор. Містечко було невеличке, але добре укріплене. До берега моря вела широка вулиця — певно, там була пристань. На цій вулиці лишилися руїни храму й ринку.

Віктор обережно і спритно знімав ножем грейдера землю і майже щодня відкривав нові сліди життя стародавніх мешканців.

Вечорами всі збиралися біля палатки головного археолога Миколи Львовича, і той розповідав.

— Найцінніше для науки не золото, — сказав якось він. — Навіть численні знахідки чудових і цінних прикрас із дорогого металу, які ми з вами знайшли, не завязди можуть розказати про життя древнього міста. Для того, щоб дістати повну, звісно, по змозі, картину життя людей далекого минулого, нам важливіші оці-от негарні речі, які частіше зустрічаються в уламках, — учений показав на черепки посуду. — Саме вони і розповідають, що робили ті люди. По залишках глиняного посуду, начиння, по кладці стін ми достеменно дізнаємося, яке було життя древніх. Необізнаним здається, ніби ми все вигадуємо. Ні ж бо, ми нічого не вигадуємо, вчені багато разів перевіряють свої висновки. Адже ніхто з вас не заперечуватиме, що в цих басейнах, — археолог показав иа невеликі ями, — солили рибу. Дивіться, в