Маленькі дикуни - Ернест Сетон-Томпсон

— Краще не поспішати, — сказав Сем. — Треба, щоб вогонь запалахкотів з першого разу.

— Еге ж, — відповів Ян, відчуваючи той самий забобонний страх. — Та в ідеалі вогонь слід добути тертям!

— Агов, хлопці! — почувся голос за спиною. Друзі обернулись. Перед ними стояв Калеб. Він наблизився до них і кивнув головою.

— Бачу, поставили-таки тіпі. Непогано! Але для чого ви повернули його на захід?

— Виходом до річки, — пояснив Сем.

— Я забув вам сказати, — вів далі Калеб, — що в індіанців тіпі завжди стоять виходом до сходу. Так вранішнє сонце освітлює середину, вітер дме переважно з заходу і, нарешті, так краще витягується дим.

— А коли вітер східний, наприклад, під час дощів? — запитав Сем.

— Якщо вітер східний, — пояснив Калеб, ні до кого окремо не звертаючись, ніби це й не була відповідь на поставлене запитання, — тоді клапани відтягують і щільно накладають один на один, ось так. — І він схрестив на грудях руки. — Східний бік захищений, тож дощ не заливає багаття. В тиху погоду можна підкотити покриття під дверима, щоб трохи продувало вітерцем. І ще важливо: як здумаєте перемінити місце — не ставте тіпі під деревом. Дерева небезпечні. В грозу вони притягують блискавку, в бурю сиплять обламаним гіллям, а після дощу з них капотить годинами, і ніяке сонце не висушить під ними ваш тіпі.

— Містере Кларк, а як індіанці добувають вогонь тертям?

— Нині більшість індіанців користується сірниками, але раніше я часто зустрічав запалювальні палички.

— А важко це зробити? Довго треба терти?

— Якщо вмієш, не довго й не дуже важко.

— Як би я хотів навчитись добувати вогонь за допомогою паличок! — вигукнув Ян. Може, спробуймо розпалити вогнище у такий спосіб?

— Можна, та не кожне дерево годиться для цього — треба брати лише певну породу. Степовим індіанцям служить для цього коріння сухоцвіту, гірським — коріння чагарникової шавлії. Я бачив, як канадські індіанці з успіхом користувалися липою, кедром і висушеною білою сосною, та найкращий матеріал дає канадська смерека. Тут у нагоді стане лук-дриль. Маєте клаптик оленячої шкури?

— Ні.

— А м’який ремінець?

— У мене шкіряні шнурки в черевиках, — сказав Ян.

— Шнурок не годиться — він тонкий, хоча можемо скласти його вдвоє. Підійшов би і мотузок, тільки він швидко перетреться.

Калеб взяв сокиру й сказав:

— Знайдіть круглий камінець з невеличкою ямкою посередині.

Хлопці подались до струмка шукати камінь, а Калеб заглибився в ліс.

Він повернувся з плоским шматком та п’ятнадцяти-дюймовим кілком пересохлої канадської смереки, трифутовою паличкою, злегка вигнутою, мов для лука, сухим сосновим трутом і сухою кедровою тріскою.

Кілок був заструганий на обох кінцях і мав восьмигранну форму.

— Щоб тримався ремінець, — пояснив Калеб.

Калеб прив’язав шнурок до зігнутої палички, як тятиву до лука, але вільно, щоб можна було обкрутити ним ще кілочок і таким чином туго натягти. Плоский шматок смереки він обтесав, зробив на краєчку зарубку і вирізав кінчиком ножа невеличку ямку. Зі шматка сухого кедру старий мисливець настругав і дрібно накришив стружки. Він видовбав у землі ямку завглибшки півдюйма і поклав туди плоский шматок трухлої сосни, зверху прикрив запалювальною дощечкою. Кінець дриля він вставив у ямку біля зарубки на дощечці, а саму дощечку притиснув до землі ногою, кілок обкрутив шнурочком, а на верхнє вістря насадив камінь, принесений хлопцями. На цей камінь Калеб міцно натиснув лівою рукою.

Тримаючи лук у правій руці, Калеб почав смикати його сильними енергійними рухами; від цього кілок завертівся у своїй ямці. За кілька секунд через зарубку посипався коричневий порошок. Цей порошок дедалі темнішав, ямка глибшала, з неї раптом маленькими кільцями здійнявся димок. Калеб міцніше притиснув ліву руку і швидше почав «пиляти» правою. Диму побільшало, чорний порошок заповнював зарубку на дощечці. Дим, здавалося, вже здіймався над порошком. Тільки-що Калеб це помітив, він облишив свій лук і обережно почав розгрібати купку курного порошку. Він одсунув дощечку й показав хлопцям жарину, яка там тліла. Калеб обережно подув — кедрова тріска задиміла і раптом яскраво спалахнула. За кілька хвилин посеред нового тіпі палахкотів огонь.

Обличчя старого мисливця аж світилося від задоволення. Ян і Сем почувались щасливими.

— Твоя зброя нікуди не годиться, — сказав Ян, коли вони одного разу стріляли в саду з лука. — Вона схожа на мій перший лук, який я змайстрував у дитинстві.

— Що ж, дідусю, давайте подивимось, який лук ви змайструєте зараз.

— Він має бути принаймні в п’ять разів тугішим.

— Але ж його тоді не натягнеш!

— Еге ж, коли так тримати стрілу. Взимку я читав книжку про стрільбу з лука. Ти затискаєш стрілу і через те можеш розтягнути лук всього на шість-вісім футів. Та коли просунути пальці під тятиву, його можна розтягнути в п’ять разів дужче — так і треба стріляти з лука.

— Зате не дуже зручно, — сказав Сем, пустивши стрілу новим способом.

— Це тільки спочатку незручно, до того ж виріз на стрілі має бути глибший.

— Ну що ж, роби, коли вмієш. А що сказано в твоїй книжці про те, яке дерево для цього потрібне?

— Найкраще використовувати іспанський тис.