Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

Пес-кур’єр трішки зачекав: може, хто відстав. Упевнившись, що дорожники розмістилися, або, правду сказати, розвісилися на кудлатому собаці, ніби новорічні прикраси на ялинці, він поскакав у Бодайку, не роздивляючись на краєвиди (щоправда, через пилюку, яку здіймав пес Фау, краси довколишньої природи не було видно).

За хвилину Фау зник за горбочком. Ще через деякий час пилюка за ним вляглася.

Я маю доброзичливців… Ви маєте доброзичливців… Усі мають доброзичливців — тих, котрі охоче поділяться знаннями про вас із першим-ліпшим, хто про вас спитає. Чи з першим-ліпшим злопом. Або шершнем.

Гноми не були людьми, та й пес Фау не був людиною. Однак на кінцевій зупинці рейсового автобуса знайшлися істоти, котрі помітили і гномів, і хлопчика-мізинчика, а також доо, роуді й те, що вся ця гоп-компанія осідлала цепового пса Фау й гайнула за горбочок.

Куди вони подалися — ось що хвилювало шершня Бу. Він нагнав автобус уже у Браниці, але ні людей, ні гномів у автобусі вже не було.

— До Бодайки поїхали, — пояснив балакучий місцевий абориген Кропивник. Він харчувався кропивою, щоразу ошпарював собі рота й радий був поговорити, щоб остудити смакові пухирці. Голова його була, як у мавпи, а тіло нагадувало жаб’яче.

— До якої ще Подайки? — не второпав злющий шершень Бу.

— Та не Подайки, а до Бодайки.

— Якої Бодайки?

— Це така маленька затишна долинка. Там між двома дорогами, у видолинку, стоїть хатинка чумачків, до якої возить гостей колишній цеповий пес Фау. Ніхто сторонній туди не добереться, до тієї Бодайки. Сторонніх біля тієї місцини щось боляче буцає. Туди важко потрапити, — попередив шершня Кропивник.

Отак шершень Бу дізнався про те, куди рушив дорожній гном Гролик. Шершень Бу тільки загудів у відповідь на застереження. Незалежно від того, важко чи легко переслідувати дорожнього гнома Гролика, він, шершень Бу, зобов’язаний був це робити. Навіть не віддячивши донощику хоч би здохлою мухою, шершень Бу полетів у вказаному напрямку. Шершень Бу протягом цілого дня переслідував гнома Гролика. Це навіяло шершню Бу впевненість у власних силах і в тому, що він таки покаже цьому гномові, де раки зимують.

Бодайка була дивною і красивою місциною. Галявинка, ключ, кілька дерев — усе це стало казковим притулком для чумачків. Малою батьківщиною. Хутірець із гарними чепурненькими хатками. Недалеко від Бодайки проходили кілька доріг. А ще не далеко й не близько від Бодайки проходила залізниця й лінія опор електропередачі, ельфійські стільники, харчевня ситника й невеличкий вир, де мешкала пенсійного віку русалка. Чому чумачки вирішили оселитися в такому місці? Ми знаємо, і ви дізнаєтесь.

Кремезненькі чумачки ціле тисячоліття, чи, може, два, а може, й три мандрували на воликах просторами України. Ходили у Крим, ходили назад. Серед чумачків жила легенда про те, що колись дороги Землі зіллються з дорогами Зоряного Чумацького Шляху. Тоді чумачки вийдуть на зоряні дороги, вийдуть у Всесвіт. От вони й подорожували на воликах із Великими-чумаками, сподівалися колись із статечного українського Чумацького шляху перейти на Чумацький Зоряний Шлях.

Чумачки були найдавнішим дорожнім народом, певне, одним із самих древніх на Землі. А що вони були наймудрішими та найдоброзичливішими — про те й мови нема.

Ясна річ, укриті ластовинням шляховички та доо зі скошеними очима вважали себе прадавніми народами, однак лише в чумачків вистачило мужності не змінитися та не відступити від власних уявлень про те, що таке дорога і як треба мандрувати Чумацьким Шляхом.

Тож коли остання пара воликів пішла з Чумацького Шляху, чумачки вирішили, що на дорозі їм робити нема чого, й не стали пересідати ні на коней, ні на паровози, ні на авто, ні на велосипеди, а продовжили власну уявну повільну подорож до зірок.

У всьому світі лишилося всього три чи чотири невеличкі поселення чумачків. До одного з таких поселень і підкотила (точніше, підскочила на собаці) зараз дружна ватага з реготом і вигуками.

Хочете знати, з чого вони реготали?

Грамота від Божени таємничим чином зникла — хтось таки витяг її звідти, куди її сховав гном Гролик.

Гролик лаявся, штовхався. Кидався з боку в бік, чіпляючись, як мавпа за ліани, за шерсть Фау й шукав свою грамотку. Восьминіжка реготала; хитрі доо старались загородити йому шлях, а простеці підставляли ніжки. Публіка веселилася, свято тривало.

Лист від Божени був десь поруч. Ну скажіть, куди він міг подітися з таких надійних рук, як руки дорожнього народу? Всім просто весело було спостерігати, як Гролик нервує, ревнує, злиться, роздає стусани й хоче отримати свого листа назад.

Від кордону Бодайки до хатинки чумачків було шапкою докинути. Гноми з’їхали на стежину, котра оперізувала володіння чумачків. Далі пес міг пройти, а міг і не пройти. Якщо він з’являвся не попередивши — Бодайка і його боляче ляскала по носі, тому Фау про всяк випадок висадив пасажирів прямо на кордоні забороненої зони.