Тiм Талер, або Проданий смiх - Джеймс Крюс
Однак Тiм не дуже заспокоївся. Йому треба було негайно ж перевiрити, чи дiйсна ще його угода. "Треба забитись iз Крешимиром об, заклад про щось зовсiм неймовiрне", - надумав вiн i хотiв був устати з койки, але тiльки-но звiвся, як у очах йому потемнiло, заболiла голова, кров загупала в скронi, i вiн знову впав на подушку.
Крешимир подав йому склянку води й таблетку, наготовану заздалегiдь.
- Випий оце, Тiме. I полеж сьогоднi. До завтра все минеться. Наш стерничий - а вiн колись був санiтаром - каже, що ти тiльки гулю собi набив.
Тiм слухняно ковтнув таблетку, думаючи, про що б його забитись iз Крешимиром. А надумавши, знову завiв мову про барона, бо заклад той стосувався саме його.
- А яку умову поставив вам барон, пане Крешимире? Цебто вчора ввечерi, як вiддавав вам вашi очi?
- А нiякої! - засмiявся Крешимир. - Коли ти закричав i гепнувся на палубу, надбiгли матроси, i барон сховався в затiнок вiд шлюпки. Я тодi шепнув йому: "Або я одержу свої очi без жодної умови, або ж я все розкажу оцим хлопцям!"
- Ну i що?
Крешимир знову засмiявся:
- Барон аж заїкатись почав iз хвилювання: "Не-нехай бу-буде бе-без жодної умови!"
Тiм швиденько вiдвернувся до стiни, бо йому стало смiшно, а що смiятися вiн не мiг, то обличчя його тiльки жахливо перекривилося.
- Цiкавий я знати, де той барон тепер! - промурмотiв Крешимир.
Оцього саме й чекав Тiм. Уже опанувавши себе, вiн сказав:
- Закладаюся, що за п'ять хвилин ми дiзнаємось, де тепер барон!
- А на що ти хочеш закластися?
- На порцiю горiхового торта!
- Ну, на таке в мене грошей вистачить. Бо, коли не помиляюсь, ти маєш цей заклад виграти, як i всi заклади. Ну, гаразд, забилися! стюард подав Тiмовi руку, i хлопець стис її.
Ту ж мить у сумiжнiй каютi хтось увiмкнув радiо. Диктор оголосив прогноз погоди, а тодi стали передавати останнi новини.
Тiм iз Крешимиром спершу розсердилися, що їх перебито, але потiм почали прислухатись. Голос iз гучномовця сповiстив:
"Вiдомий комерсант барон Троч, що його багатство оцiнюють у кiлька мiльярдiв доларiв, цiєї ночi давав у Рiо-де-Жанейро банкет для дiлових кiл бразильської столицi. Зразу ж на початку банкету вiн вийшов i повернувся лиш за двi години, видимо чимось збентежений. Усiм упало в вiчi, що повернувся вiн у темних окулярах. Напевне, в нього знову загострилася давня хвороба очей, що була нiбито вилiкувана й кiлька рокiв не поновлювалась. Нас повiдомлено телефоном, що банкет триває i що барон, очевидно, знову..."
Радiо вимкнули, i за стiною задзюрчала вода.
Тiмове обличчя поблiдло, як вранiшнє свiтло. Вiн виграв заклад, а отже, угода була ще дiйсна. Але його налякало те дивовижне повiдомлення.
- Як же це можна дiстатися так швидко до Рiо-де-Жанейро? розгублено спитав вiн.
- Маючи такi грошi, можна що завгодно, - вiдповiв Крешимир.
- Але ж так швидко навiть лiтаки не лiтають! - вигукнув хлопець.
На те стюард спершу не сказав нiчого. Потiм буркнув:
- А я гадав, ти знаєш, iз ким зв'язався...
А тодi раптом заквапився до роботи. Але в дверях iще раз обернувся й сказав:
- Спробуй заснути, Тiме! В лiжку не годиться сушити собi голову.
На щастя, хлопець, маючи здорову натуру, справдi заснув. А коли опiвднi вiн прокинувся й Крешимир принiс йому юшки в каструльцi та виграну порцiю торта, Тiмовi стало якось аж легко на серцi. Адже вiн тепер не сам нiс тягар своєї страшної таємницi, вiн подiляв її з iншою людиною. I ця людина, до того ж, перемогла барона! Це навiвало Тiмовi таку надiю й упевненiсть, що вiн на якийсь час просто забув дивовижну звiстку з Рiо-де-Жанейро.
По обiдi до нього на хвилинку зайшов стерничий, височенний паруб'яга з Гамбурга, Джоннi на iм'я. Вiн спитав Тiма, як той почуває себе, помацав йому гулю на диво обережними пальцями, дав iще одну таблетку й сказав:
- Завтра ти вже бiгатимеш, малий! Та бережись надалi, не перечiпайся на мотузках, - i пiшов собi.
Тiм подумав: "Коли б ти тiльки знав, на якiй падлючiй мотузцi я перечепився!" - i знову заснув: стерничий дав йому снодiйну таблетку.
Пiзно вночi, коли Крешимир повернувся до каюти, Тiм прокинувся знову. Стюард, зiпершися лiктями на край Тiмової койки, заговорив до хлопця:
- Ну й паскудство ж вiн iз тобою зробив!
- Про що це ви?
- Та чого ти на мене викаєш?
- Ну... про що це ти?
- А про те саме! Я знаю, ти повинен мовчати. Добре, мовчи! Але я тепер i сам знаю, в чому рiч: вiн смiється твоїм смiхом, а ти виграєш заклад. А що буде, коли ти програєш який-небудь?
- Оцього б я й хотiв, - тихо вiдповiв Тiм. I бiльше не сказав нiчого.
- Добре, помiркуємо, - мовив Крешимир. Тодi роздягся й лiг.
Обидва погасили нiчники, й стюард почав розповiдати Тiмовi про свою батькiвщину, рiдне село в Хорватiї, на узбережжi Адрiатичного моря. Сiм днiв на тиждень малий Крешимир був голодний, сiм днiв на тиждень мрiяв вiн про щастя й багатство. I ось одного дня селом проїхав автомобiль. За кермом сидiв якийсь пан у картатому костюмi. Той пан дав Крешимировi пакуночок спiлих червоних гранатiв. Аж сiм штук там було, i кожен гранат коштував тодi один динар. Крешимир понiс їх до моря, на пляж, за цiлих десять кiлометрiв, i там продав.
- Отак у мене, Тiме, вперше зроду з'явилися власнi грошi, великi грошi, як менi тодi здавалось, - оповiдав вiн. - Цiлих сiм динарiв! I знаєш, що я на них купив? Не хлiба, нi, хоч як менi хотiлося хлiба! Купив шматок торта. Великий такий шмат, iз кремом, iз вишнями зверху, а посерединi - половинка волоського горiха. Я про такi торти чув у селi вiд дiвчат, що їм доводилось бувати на морi.
Усi свої грошi вiддав я за той шмат торта. А тодi сiв на
