Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий - Сергій Оксенік

І на свої вуха. Земля почала двиготіти. Зграя справді була вже зовсім близько.

Старий Інженер розповідав про те, як він ходив до Руїни. Ці розповіді були для Лисого дивовижними казками. Інженерові довелося долати стільки перешкод! Він зустрічав таке, що Лисому й не снилося. Але й на шляху до Руїни, й на зворотньому шляху Інженер жодного разу не зустрічався з вовкулаками, хоч, звичайно, й чув про них чимало. Невже їх тоді було менше? Чи взагалі не було? Чи просто в лісі все так влаштовано, щоб кожен проходив свій власний шлях — не схожий на інших?

Інженерові найтяжче довелося з русалками. Тому й наказав він Лисому йти далі на захід, не наближаючись до Малої ріки. Але з русалками він зустрічався всього двічі. А тут — хлопець уже не міг і злічити всіх своїх пригод, пов'язаних з вовкулаками. Розповісти комусь у селі, скільки цих потвор він застрелив, — ніхто й не повірить. Нікому з їхнього села не доводилося вбивати вовкулаків. Та воно й на краще, — подумав Лисий, згадавши про Вьоску.

Він втратив стільки часу й сил, щоб врятувати цих приречених сиріт, і от… Схоже, все позаду.

Лисий поклав стрілу на лук і причаївся за чагарем.

Звірюки бігли клином, усі на четвереньках, але з шаленою швидкістю. Людина й на двох так швидко бігти не зможе. Вони бігли нахабно — без розвідників, усі разом. Вони не знали ворогів, які б могли їм протистояти. Тому нікого й не боялися. Тому й були такі розлючені зараз, що не уявляли, що чи хто міг затримати в дорозі так багато їхніх родичів.

Вони бігли так швидко, що коли вожак уже наближався до нього, Лисий почав сподіватися, що так вони й пролетять повз, не вловивши ніякого запаху в цій неймовірній куряві, яку здійняли над дорогою. І вони вже майже проскочили повз нього, коли зненацька вожак зупинився, а решта налетіла на нього, влаштувавши таку ж безладну купу волохатих тіл, як і та, що її Лисий вже два дні тому бачив, коли сидів на дереві.

Івась, ледь помітний у сутінках, навів арбалет на вожака. Він не схибить. Можна не сумніватися. Лисий прицілився в того, що був найближче до нього.

Вожак першим підвівся на ноги, задрав морду й принюхувався. Всі інші також почали нюхати повітря. Кінчики носів у них ворушилися. Вожак опустив голову й люто загарчав. Решта повернулися до нього й завмерли. Вони всі подивилися туди, куди дивився вожак. Ліс наповнився розлюченим гарчанням, змішаним зі страхом. Вони дивилися на мертву гадюку.

Вожак кинувся на неї і тут же відскочив. Гадюка не поворухнулася, й наступний його стрибок уже був значно сміливіший. Загрібши рукою, вожак кинув на гадюку жменю піску. Тоді він повільно наблизився, принюхався й роздратовано гаркнув. Запах м'яти явно не належав до улюблених запахів вовкулаків. Вожак підняв гадюку, а зграя завмерла, затамувавши подих.

Вожак переможно підняв гадюку над головою, і всі радісно завили. Вони обступили вожака, нюхали гадюку й здивовано перезиралися. І тут… Лисий навіть не зразу збагнув, що то було. Вовкулаки почали хрюкати, показувати одне одному, як вони принюхуються й огидливо відсахуються. Вовкулаки реготали. Густим басом реготали самці, значно вищими, хоча й хрипкими голосами заходилися самиці. Вони ляскали одне одного по плечу так, що кого іншого уже вбили б. Дохла гадюка ходила по руках.

Нарешті вожак відсміявся. Він щось гаркнув, забрав гадюку й пожбурив її за кущі. Та пролетіла просто над головою Лисого і впала на голову Петрусеві. Видно, в Петруся ще не пройшов денний переляк. І то добре. Хтось інший на його місці, мабуть, від несподіванки скрикнув би. А Петрусь тільки заціпенів, боячись поворухнутися.

Вожак знову гаркнув, повернувся й понісся на схід. Зграя кинулася за ним.

Лисий непорушно лежав на місці, поки не заспокоїлося двигтіння землі. Він мало сподівався, що його ідея з гадюкою спрацює. Зрештою, він дуже ризикував. А зараз лежав і не міг повірити, що все обійшлося, що гадюка справді їх врятувала.

— Івасю, ти тут? — почулося з-за дороги.

— Тут.

Івась заворушився, скинув мотузку, Леля підтягла її до себе й запитала Марічку:

— Ну, то як, полетиш?

Але дівчинка була в такому ж заціпенінні, як і Петрусь. Леля пригорнула її до себе, вона обхопила Лелю за шию і так і завмерла.

— Івасю, злазь, — погукала Леля. І коли той зіскочив на землю поряд із нею, додала: — тримай нижню мотузку.

Вона взялася двома руками за перетинку гойдалки, відійшла скільки могла назад, пружно відштовхнулася, розбіглася й полетіла через дорогу з Марічкою на шиї.

«І чого було зразу не дотумкати», — роздратовано подумав Лисий. Власне, він і сам міг би дотумкати, але про це зараз якось не подумалося. За мить прилетів Івась. Він завбачливо прив'язав до руки нижню мотузку, тож їм виявилося нескладно підтягти до себе перетинку, відв'язати її, а потім закинути мотузку на гілку. Нижню мотузку Лисий також відв'язав і обкрутив навколо пояса. Можливо, знадобиться.

Було вже зовсім темно. Йти далі — страшенно небезпечно. А лишатися при дорозі — ще небезпечніше. Пройшовши кількадесят кроків, Лисий виламав велику лозину і йшов, махаючи нею перед собою при самій землі. Загроз було чимало, але гадюки, — мабуть, зараз найстрашніші.

3. Лесик-Телесик

Незрозуміла казка

Два роки Лисий навчався у Інженера найнесподіваніших речей. Він іще й зараз не знав, навіщо, наприклад, він вчився читати. Можна було б вивчити написання трьох-чотирьох необхідних слів, та й годі. Але Інженер наполягав, щоб Лисий читав — і в голос, і сам до себе, ще й підганяв, мовляв, читати треба швидше.

Щоправда, Лисий і не шкодував, що навчився, і що всю книжку прочитав від початку до кінця. Книжка була чудернацька, вона описувала події в світі, який навіть важко собі уявити. Там герой також жив у лісі, але то був невеликий ліс — він увесь уміщався на острові. Героєві жилося там добре, але він увесь час чомусь хотів з того острова забратися на велику землю.

І ще у нього був друг — П’ятниця. Герой звільнив його з рук людожерів. Дуже багато подібного. Але при тому все в цій книжці було не так. Той ліс був зовсім не такий. У ньому було безпечно. Там