Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Читаємо онлайн І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
мою нерішучість.

— Ви гадаєте, що тільки це? А коли я вам скажу, що Гольдрінг сам мені читав листа своєї нареченої, доньки Бертгольда, в якому вона докоряє йому за зв'язок з Марією-Луїзою? Не забувайте одного: молода красива жінка, удова, і непоганий на вроду молодик протягом довгого часу живуть під одним дахом, їхні покої майже поруч. Вже одне те, що вона оселила його на своїй половині, відвела йому кімнати, і де жив її покійний чоловік… Як хочете, а це дуже й дуже підозріло! І я гадаю, що Лора Бертгольд має всі підстави бути незадоволеною поведінкою свого нареченого.

Обличчя майора побагровіло, і Лемке зрозумів, що він влучив у найвразливіше місце в серці барона Штенгеля — зачепив його чоловічу гордість. Скориставшись з моменту, Лемке розповів про все, що в нього самого накипіло проти Гольдрінга, про його дивну часом поведінку, про нерозбірливість у виборі друзів.

І майор Штенгель, який ще так недавно обстоював Генріха, уважно прислухався до слів Лемке і врешті-решт погодився з ним: так, поведінка барона Гольдрінга справді підозріла!

— Що ж ви гадаєте робити? — запитав Штенгель, коли Лемке скінчив свою розповідь.

— На жаль, я безсилий, бо прямих доказів якоїсь його провини у мене немає. До того ж невідомо, як до цього поставиться Бертгольд. На мою думку, у нас з вами єдиний вихід — написати спільного листа групенфюреру, який, до речі, мені сам звелів наглядати за своїм майбутнім зятем. Хай він вирішує сам.

Коли пізно вночі Лемке і Штенгель закінчили розмову, радіо повідомило про несподіваний початок наступу радянських військ на всьому тисячокілометровому Східному фронті…


ТРИВОЖНІ ПОДІЇ КВІТНЕВОГО ДНЯ

Приїзд Бертгольда до Кастель ла Фонте був несподіваним для всіх: і для Генріха, і для Лемке, і для Штенгеля.

Уже точилися запеклі бої за Берлін. Вчора на Ельбі вже відбулася зустріч радянських військ з англо-американцями. І Генріх мав усі підстави сподіватись, що в найближчі дні Німеччина капітулює, бо сьогодні вранці він одержав від свого командування наказ: негайно повертатися на Батьківщину. І ось раптом цей, такий недоречний приїзд!

Про прибуття свого названого батька Генріх дізнався від Лемке. Курт і Генріх саме збиралися в далеку путь, коли пролунав дзвінок.

— Гер Гольдрінг, — голос Лемке звучав сухо, офіціально, — групенфюрер Бертгольд прибув тільки-но до Кастель ла Фонте і хоче вас бачити.

— Він зараз у вас?

— Так!

— Попросіть його взяти трубку… О, яка приємна несподіванка, майн фатер! Звідки ви? І чому не заїхали просто до мене?.. Гаразд, буду чекати.

Генріх з серцем опустив телефонну трубку на важелі.

Менш за все йому хотілося бачитися з Бертгольдом саме зараз. Бо все у нього було приготовано до від'їзду: він вирішив сьогодні, після комендантської години, непомітно і нікого не попереджаючи, зникнути з Кастель ла Фонте, щоб якось дістатися туди, звідки йому допоможуть, — як було умовлено, — перебратися до Югославії. І от маєш!

Нещодавно, під час чергової сутички з Лемке, начальник служби СД прямо заявив Генріху, що він вважає його поведінку неправильною, більше ніж дивною, і нахвалявся написати про все це Бертгольду.

«Невже Лемке здійснив свою погрозу? — запитував сам себе Генріх. Може, групенфюрер якраз і прибув для того, щоб самому переконатися в правдивості обвинувачень Лемке і особисто розрахуватися з своїм названим сином за те, що він його так ошукав? І оці, так довго очікувані останні години перебування Генріха в таборі ворогів обернуться для нього на останні години життя?.. Може, його вже викрито як радянського розвідника, і групенфюрер Бертгольд прибув, щоб переконатися, хто ж є насправді той, кого він назвав сином і прагнув мати зятем? І чому він насамперед поїхав до Лемке?

Запитання одне по одному виникали в голові Генріха, і він не міг дати на них відповіді.

А може, й не треба шукати відповіді? Бертгольд зараз прийде, і все з'ясується. І Генріх зорієнтується, що діяти і як себе тримати. Поки незаперечно лише одне — треба зібратися востаннє! Перед близькою і такою довгожданою подорожжю на Батьківщину він мимохіть демобілізував себе. А роль треба витримати до кінця. Не змінювати ні характеру, ні манери поведінки. Це ж буде чортзна-що, коли в останні години він якимсь необережним вчинком чи словом викриє себе.

Вже те, що Бертгольд згодився прибути до замку, а не викликав Генріха до СД, свідчить, що справи не такі погані, як вирішив Генріх зопалу. А коли все-таки кинути все до біса і спробувати зараз втекти? Сісти в машину і наказати Курту гнати в гори щодуху, щосили?

Ні, цього не можна робити! Бертгольд не примириться з тим, що разом з Генріхом зникнуть і його два мільйони, і вживе заходів, щоб наздогнати втікача… Будь, що буде! Той пістолет, з яким він досі ніколи не розлучався, при ньому. І в разі чого Генріх зможе, вперше за всю війну, використати весь його заряд…

У коридорі пролунали чиїсь важкі кроки. Схоже, що це Бертгольд. Так і є!

У дверях кабінету справді з'явилася знайома постать. На Бертгольді широкий світло-сірий макінтош, в одній руці такого ж кольору капелюх, другою він спирається на товстий з химерно закрученою ручкою ціпок. Очі Бертгольда підпухли більше, ніж завжди, обличчя стомлене.

— Майн фатер! — кидається до нього Генріх.

Бертгольд міцно потиснув йому руку, але не поцілував, як завжди.

— Надовго ви до нас? І чому в цивільному?

— А ти, здається, кудись збираєшся їхати? — не відповідаючи Генріху, сам запитує Бертгольд, кивнувши головою на два чемодани, що так і лишилися стояти посеред кімнати.

«Як я не здогадався їх прибрати!» — вилаяв себе Генріх.

Відгуки про книгу І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: