Вигнанці - Артур Конан Дойль
Перед будинком стояв величезний натовп людей.
Розділ VI
БІЙКА В БУДИНКУ
Будинок купця-гугенота — висока, вузька будівля — стояв на розі вулиць Сен-Мартіна і Бірона. Він був чотириповерховий, такий же суворий і похмурий, як його власник, мав високу, загострену покрівлю, довгі вікна з ромбовидними шибками, фасверк з пофарбованого чорною фарбою дерева з проміжками, заповненими штукатуркою, і п'ять кам'яних приступок, що вели до вузького й темного входу в будинок. На верхньому поверсі був склад запасних товарів; до другого й третього прироблені були балкони з міцними дерев'яними балюстрадами.
Коли дядя з небожем вискочили з коляски, вони опинилися перед густим натовпом людей, очевидно, чимсь дуже збуджених. Усі дивилися вгору. Глянувши в тому ж напрямку, молодий офіцер побачив видовище, яке позбавило його здібності почувати щось інше, крім найбільшого здивування.
З верхнього балкона головою вниз висіла людина в яскраво-блакитному кафтані й білих штанях, які носили королівські драгуни. Капелюх та парик злетіли, і стрижена голова повільно гойдалась назад і вперед на вишині п'ятдесяти футів над бруком. Обличчя підвішеного, звернене до вулиці, було смертельно бліде, а очі міцно заплющені, ніби він не зважувався розплющити їх, боячись страшної долі, що загрожувала йому. Зате голос його гучно лунав по околиці, сповнюючи повітря благаннями про допомогу.
В кутку балкона стояв молодий чоловік і, нахилившись над поруччями, держав за ноги повислого в повітрі драгуна. Він дивився не на свою жертву, а, повернувши голову через плече, уп'явся пильним поглядом в юрбу солдатів, що купчилися біля великого відчиненого вікна, яке виходило на балкон. В повороті його голови почувався гордий виклик, а солдати нерішуче тупцялися на місці, не знаючи, чи кинутися їм уперед, чи йти собі.
Раптом юрба скрикнула від хвилювання. Молодий чоловік випустив одну ногу драгуна, держачи його тільки за другу, причому перша безпорадно теліпалась у повітрі. Даремно жертва чіплялася руками за стіну позад себе і галасувала щосили.
— Втягни мене назад, чортів сину, втягни назад! — кричав він. — Ти хочеш убити мене, чи що? Поможіть, люди добрі, рятуйте!
— Ви хочете, щоб я втяг вас назад, капітан? — спитав молодий чоловік ясним і сильним голосом, прекрасною французькою мовою, але з акцентом, який здавався чудним юрбі внизу.
— Так, чорт візьми, так!
— То відішліть своїх людей.
— Забирайтесь геть, йолопи, лобурі! Ви хочете, щоб я розбився об брук? Геть! Забирайтесь геть, кажу вам!
— Отак краще! — промовив молодий чоловік, коли солдати зникли. Він потяг драгуна за ногу і підняв його так, що той міг обернутися, ухопившись за нижній ріг балкона.
— Ну, як ви себе тепер почуваєте? — поцікавився молодий чоловік.
— Держіть мене, бога ради, держіть!
— Я держу вас досить міцно.
— Ну, то втягніть мене.
— Не треба квапитись, капітан. Ви чудово можете розмовляти і в такому положенні.
— Втягніть мене, мосьє, швидше!
— Усе в свій час. Боюсь, що вам не дуже зручно розмовляти, теліпаючись у повітрі.
— Ох, ви хочете вбити мене!
— Навпаки, збираюсь урятувати.
— Хай благословить вас бог!
— Але тільки на певних умовах.
— О, наперед погоджусь на них. Ах! Я зараз упаду!
— Ви залишите цей будинок — ви і ваші люди — і не посмієте більше турбувати ні старика, ні мадмуазель. Даєте обіцянку?
— О, так, так, ми підемо собі.
— Слово честі?
— Звичайно. Тільки втягніть мене!
— Не так швидко. В цьому положенні легше розмовляти з вами. Я не знаю тутешніх законів. Може, такі речі у Франції заборонені. Обіцяйте, що мені не буде неприємностей.
— Ніяких! Тільки втягніть мене!
— Гаразд! Ну, прошу!
Він став тягнути драгуна за ногу, а той конвульсивно чіплявся за поруччя, аж поки, під схвальний гомін юрби, не перевалився, нарешті, через балюстраду і не простягся на балконі, де пролежав якийсь час непорушно, як камінь. Потім, хитаючись, драгун звівся на ноги і, не глянувши на супротивника, з лютим криком кинувся в одчинені двері.
Поки нагорі відбувалась ця маленька драма, де Катіна вдалося звільнитись від заціпеніння, що охопило його, і він заходився енергійно продиратись крізь юрбу разом із своїм супутником, так що обоє незабаром опинилися майже коло входу. Мундир королівського гвардійця вже сам собою міг бути пропуском скрізь, а крім того і обличчя старого Катіна було добре відоме у всій околиці, і всі присутні розступались, щоб дати їм пройти в будинок. Двері розчинились, і в темному коридорі прибулих зустрів старий слуга, ламаючи руки.
— Ох, хазяїне! Ох, хазяїне! — кричав він. — Ох, що діється! Яка ганьба! Вони уб'ють його!
— Кого?
— Доброго мосьє з Америки. О, боже мій! Чуєте? Саме в цю мить крики й гармидер, що знову знялися нагорі, раптом закінчились страшенним гуркотом, перемішаним з вибухом лайок, гамору, так, ніби старий будинок здригався до самісіньких підвалин. Офіцер і гугенот прожогом кинулись нагору і вже стали сходити на
