Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Майже по-людськи - Тарас Титорчук

Майже по-людськи - Тарас Титорчук

Читаємо онлайн Майже по-людськи - Тарас Титорчук
винен йому двісті гривень, ось чому.

«І що?»

Улас широко відкривши очі дивився на ліс кладовища, нічого не бачучи. Справа наближалося гудіння.

А може Саня спеціально позичив йому гроші, бо знав, що Улас не зможе їх віддати? А навіть коли віддасть, то почуватиметься винним братві, бо не зміг це зробити як слід. Саня ж знав, що Улас віддасть двохсотку не швидко, або по частинах, або і так, і так. Якимось чином знав.

Та ні. Маячня!

Вантажівка показалася з-за кущів і проїхала зовсім близько. Улас підозрював, що від її гриміння вухам знадобиться якийсь час, аби повністю відновити слух. За кілька метрів від нього прогуркотіли потужні велетенські колеса — одна пара спереду, дві — на початку фури і три позаду. Улас підняв очі й побачив величезні поліняки, що так само, як на попередній вантажівці, були закріплені білими планками, припасованими до них, та звідусіль перев’язані проволокою. Уласа стурбував верх фури, бо стовбури в п’ятнадцять-двадцять сантиметрів завширшки лежали не на рівні кабіни — вони аж вивищувались над кабіною, так їх було багато. Десь там, зверху, знаходились кінці грубої проволоки, сходилися у одному місці й утворювали вузол.

Цікаво, як вони розвантажуватимуть фуру? Мабуть, проволоку будуть відв’язувати з заднього кінця, адже якщо почнуть відв’язувати з переднього, а якась колодка покотиться, то існує ймовірність, що вона розтрощить похилий дах кабіни водія. Він бачив «Пункт призначання», і знав до чого може призвести така аварія. Правда в фільмі не було такого чудернацького способу перевезення деревини, який він бачить зараз, та й колодки були довші й грубші.

Уласові здалося, що в павутинні проволоки якась одна — та що спереду й обплітає колодки від вузла до нижнього переднього кута — слабо натягнута. Так і є! Колодки слабко і ледь помітно гойднулись. Але ж є іще планки. Вони точно утримають нижні кльоци на місці, а якщо проволока зверху вийде з ладу, то на землю покотяться лише два-три ряди колодок, та і масштабних руйнувань це не завдасть, як у кіно. Тут всього лише соше між селами, де їздять поодинокі машини…

А якщо подумати, то навіщо Сані Гантеля? Він з хлопцями вже кілька разів віджимав у простачків телефони і певні суми грошей, більші за пару гривень. Як Улас чув, Саня тоді ходив з Юрою, Корєшом, Гантоном та іншими пацанами з района і з-поза нього, по троє-четверо чоловік. Він уже мав досвід серйозної роботи з лохами. Улас в цьому участі не брав, бо не хотів, як і не мав бажання вживати з ними звеселяючі речовини, міцніші за алкоголь чи травичку.

«А тепер маєш?»

Улас знову впав у ступор. А тоді подумав, що Гантеля — потужна зброя, якщо вміло її використовувати. Але не тупа зброя, і Саня знав, що аби скористатися послугами Гантелі, спочатку слід його… приручити.

«А тебе він також приручив?»

Улас нервово затупав туди-сюди. Що ж ми маємо? Саня позичив гроші тільки для того, аби змушувати Уласа зробити заради нього все. Адже він сам запропонував дати дві сотні, замість одної, хоча Уласові стільки грошей було не потрібно. Спочатку. А потім, коли вони нажлуктилися, й пішли в ларок за добавкою, то хто її купував? Правильно! Улас. І витратив всі дві сотні. А хто ж поруч стояв?

Саня.

Улас зміг зупинитись і обперся на поручні, вражено дивлячись на темне бите скло з-під пивної пляшки в будці.

Добре, тоді виходить, що Гантеля йому потрібен, оскільки його габарити безвідмовно діють на людей. Та лошки самі потягнуться за гаманцями в кишенях і сумочках, як тільки з-за рогу провулку вийде в масці ця громадина, освітлена вечірнім ліхтарем!

А для чого йому інші друзі? Та, все просто: чим більше людей, тим легше обкрадати прохожих. І тим більше варіантів, на кого би скинути потім вину. Вина! Як потім щось піде не так, то в усьому легко звинуватити Сєрого. Типу батьки відмовились надалі підтримувати його матеріально, в інших також був напряг з грошима, тому вони йому допомагали. От Сєрий все це й замутив. Хіба мєнти не повірять в таку мотивацію? Ще б пак! Ще один мажорчик, який пішов у кримінал, таке трапляється на кожному кроці. Навіть Гантеля сюди вписується, бо всі зароблені гроші з його витягує тренажерка й сім’я.

А що ж Саня? Він узагалі тут ні при чому. Вперше бачить зброю: ножі, викрутки, пістолети, серед яких, зазначте, жодної його речі. Так, відбитки є, бо друзі показували йому це залізо, але він і подумати не міг, що вони таким займаються! Може хотіли і його завербувати, але ж йому це не треба. В нього є робота на заводі, власна квартира, йому нема чого скаржитись на життя, і точно вже не потрібно грабувати бідних людей!

«Цікаво, що б такого ти зробив заради Сані, чого би він не зробив для тебе?»

Тут Уласа почало нудити. Його уявна картина ідеальної дружньої сім’ї почала руйнуватися. Невже усе те, що він отут собі нафантазував правда? Ні не може бути. Повна неісенітниця. Забути, звісно, він про це не зможе, та здатен бодай про це не думати зайвий раз.

Але тепер він вчинить інакше. Що б там не було, віддасть двісті гривень Сані, скаже, що стосовно «діла» йому треба ще трохи часу подумати і буде обережний, буде спостерігати. Якщо Саня прийме його рішення, то він в ньому помилився (та помиливсь по-любому!). Якщо ж друг закіпішує, засмикається — то це означає, що він нервує, бо все йде не за планом, бо його банда не в зборі, і ось-ось може розпастись і піти не завгодним Сані шляхом. Це означатиме, що Саня йому більше не друг.

Улас важко зітхнув і відійшов на кілька кроків від огорожі, на яку був обперся. Він оглянув дорогу, на якій раптово відчув себе неймовірно самотнім. У напрямі Потіївки за підвищенням зникали колоди вантажівки. А коли зникнуть, то на соші буде настільки ж порожньо, як і в його душі.

Хлопець поглянув на місце, де

Відгуки про книгу Майже по-людськи - Тарас Титорчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: