Квентін Дорвард - Вальтер Скотт
— Ще одне слово, — відповів Рудий Вепр, — від імені мого благородного й вельмишановного государя, який поважає свого достойного й відданого спільника, найхристияннішого короля…
— Ага! — вигукнув Карл, швидко випроставшися і зовсім іншим тоном, ніж досі. Але одразу стримав себе і почав уважно слухати.
— … священну особу якого, ходять чутки, ви, Карле Бургундський, тримаєте в ув’язненні, забувши свої обов’язки васала французької корони та правила честі, що їх додержують усі християнські государі. На цій підставі мій благородний і вельмишановний володар наказує вам через мене негайно звільнити його королівського спільника або прийняти від мене виклик, який він доручив мені передати вам.
— Ну, закінчив, нарешті? — спитав герцог.
— Закінчив, — відповів герольд, — і чекаю відповіді вашої милості. Сподіваюся, вона буде така, що можна буде запобігти пролиттю християнської крові…
— Тепер, присягаюся святим Георгієм Бургундським, — почав був герцог, але, перш ніж він устиг вимовити хоч слово, Людовік устав з свого місця і заговорив з такою гідністю і таким владним голосом, що Карл не наважився його перебити.
— З вашого дозволу, любий кузене мій герцоге Бургундський, — вимовив король, — я вимагаю права першим відповісти цьому нахабі. Слухай ти, негіднику, герольде, чи хто б ти не був, перекажи цьому розбійникові і вбивці Гійому де ля Маркові, що французький король незабаром буде під мурами Льєжа, щоб помститися за блюзнірське вбивство свого улюбленого родича Людовіка де Бурбона, і що він має намір повісити живцем де ля Марка за ту зухвалість, з якою він наважується звати себе спільником короля і вкладати його царствене ім’я в уста мерзотника-посла!
— Додай і від мене, — сказав Карл, — усе, що тільки государ може сказати грабіжникові і вбивці. І забирайся геть звідси. Або ні, стривай! Ніколи ще жоден герольд не покидав бургундського двору, не вихваляючи його щедрості. Відшмагати його так, щоб з нього шкіра злізла!
— Ні, так не можна! Ваша високість забуває, що він посол, — сказали де Кревкер і д’Емберкур, — і особа його недоторканна.
— Невже ви, панове, такі простаки, — відповів герцог, — що вірите, нібито вбрання робить герольда? Хіба ця строкатість не переконує вас, що це не більш як дурисвіт? Покликати сюди Туазона д’Ора, і нехай поставить йому кілька запитань в нашій присутності.
При цих словах посол Арденського Вепра сполотнів, як смерть, незважаючи на все своє зухвальство і на товстий шар рум’ян, які вкривали його щоки. Туазон д’Ор, старший герольд при бургундському дворі й великий знавець своєї справи, урочисто вийшов наперед, що відповідало такому випадкові та високому його станові, й запитав свого вдаваного колегу, де саме він вивчав науку, знавцем якої вважає себе.
— Я вивчав геральдику в Ратізбоннській геральдичній колегії, — відповів Рудий Вепр, — і маю від її вченої братії диплом герольда.
— Ви не могли її почерпнути з чистішого джерела, — сказав Туазон д’Ор, поклонившися ще нижче, ніж він уклонявся до того, — і коли я, з наказу його високості герцога, наважуся поставити вам кілька запитань щодо таємниць нашої високої науки, то роблю це не для того, щоб навчати вас, а сподіваючися самому дістати від вас дорогоцінні відомості…
— Досить церемоній, — нетерпляче перебив його герцог. — Спитай його щось із твоєї науки, щоб ми могли довідатися про його знання!
— Несправедливо питати учня високоповажної Ратізбоннської геральдичної колегії, чи він розуміється на звичайних термінах геральдики, — сказав Туазон д’Ор. — Але я можу без усякої образи для мого колеги Рудого Вепра запитати його, чи він обізнаний із таємничішими та недоступнішими для сторонніх термінами нашої науки, за допомогою яких освічені люди можуть порозумітися між собою, сказати б, емблематично або алегорично; ці терміни невідомі людям, не втаємниченим у нашу високу науку, і є її найпершими елементами.
— Я розумію як ті, так і інші вирази науки про герби, — зухвало відповів Рудий Вепр, — але, можливо, наші німецькі терміни не такі, як тут у вас у Фландрії.
— Ой леле, що ви кажете! — прохопилося з уст Туазона д’Ора, — наша благородна наука, яка по праву називається справжнім прапором дворянства та славою рицарства, однакова в усіх християнських країнах, більше того, її визнають і вивчають навіть сарацини та маври. Отже, я наважуся попросити вас описати мені який завгодно герб у небесних термінах, тобто використовуючи назви планет.
— Описуйте його самі, коли маєте охоту, — буркнув Рудий Вепр, — а я не хочу робити всякі фокуси за вашим наказом, немов якась дресирована мавпа.
— Покажи йому якийсь герб, нехай опише його, як уміє, — сказав герцог. — А коли він цього не зможе зробити, я обіцяю написати на його спині всі ці геральдичні червоні, сині й чорні смуги.
— Ось сувій, — сказав бургундський герольд, витягаючи з кишені шматок пергаменту, — на якому я, в міру своїх скромних сил, накреслив старовинний герб. Я просив би вас, коли ви справді належите до членів шановної Ратізбоннської колегії, витлумачити його в належних термінах.
Ле Глор’є, який, здавалося, дуже розважався, стежачи за цим іспитом, протиснувся ближче до обох герольдів.
— Я хочу допомогти тобі, мій друже, — сказав він Рудому Вепрові, коли той безпорадно роздивлявся сувій. — Ось тут, милостиві мої государі, намальовано кішку, яка заглядає у вікно молочної крамниці.
Цей жарт викликав сміх, що було до певної міри на руку Рудому Вепрові, бо це змусило Туазона д’Ора, обуреного перекрученим тлумаченням його малюнка, поспішно пояснити, що накреслений тут герб запровадив у себе Хільдеберт, король Франції, після того як забрав у полон Гандемара, короля Бургундії, і що на ньому зображено барса або тигрову кішку, емблему полоненого государя, за гратами, або, як Туазон д’Ор описав це технічними термінами: «Чорне поле, істота на золотому, перетята червоними смугами навхрест, прикута до другого поля».
— Присягаюся своїм брязкальцем, — вигукнув ле Глор’є, — якщо кішка зображує Бургундію, то вона сьогодні не за гратами, а перед гратами.
— Правильно сказано, друже мій, — зауважив Людовік, сміючися, тим часом як усі присутні і навіть сам Карл були стурбовані цим недвозначним жартом. — Я винен тобі золотий за те, що ти перетворив сумне на веселе, чим, сподіваюся, все це й скінчиться.
