Галка - Павло Федорович Автомонов
Нарешті Короп підвівся і витер сльозу рукавом. Він дедалі ставав уразливішим, тонкосльозим. Всі знали про це, і ніхто не насміхався, бо нерви оголені, мов дроти, з яких ножем зішкребли ізоляцію, і в такому клубкові до короткого замикання — одна мить.
— Жива наша Тайда! — радісно мовив Короп. — Зустрінемося, і попрошу пробачення.
— І я теж! — вигукнув Галка. — Отак бевкнути: «Що ти, мейтинес, тарабаниш кістками під боком?» А вона: «То йди шукай собі пухкеньких, як твої варенички!»
— Не розумієш ти, Галко, краси! — втрутився Орел. — Якби не товстий Латиш, я б її закохав у себе.
— Та чули вже! — докорив джиґуну командир.
І хлопці надовго змовкли, думаючи про Тайду і про себе в цьому Курляндському «котлі». Думали, що їх чекає завтра? Не лише думали, а й намагалися пильно спостерігати за лісом.
— Латиш! — раптом вигукнув Орел, котрий зараз виконував функцію розвідника і йшов попереду. — Та не один.
— Тайда?! — в один голос вихопилися Кудрявий і Короп.
Розвідники побачили Латиша, котрий зняв кашкета і витирав піт з чола, і ще одного високого хлопця у картузі з великим козирком і в німецькій шинелі. За плечима у юнака стирчав ствол карабіна.
— Ба! Як упрів, анцихрист, нас шукаючи! — сказав Орел, не зводячи погляду з Латиша і хлопця.
— Свейке! — вигукнув Галка.
Латиш стояв на тім боці невеличкої луки з автоматом і речовим мішком за плечима і витирав рукавом обличчя.
— Таки точно впрів! — усміхнувся розбитими губами Короп.
Парубчак, який був з Латишем, здригнувся, почувши вигуки. А десантник обернувся, не зробивши спроби скинути з плеча автомат, ніби весь час ждав, що його погукають свої.
— А, це ви?.. Свейке! — привітався Латиш стомленим голосом. — А Тайда де?
— Ми думали, вона з тобою…
— Ну як же! — невдоволено сказав Латиш. — Вона стрибала одразу за Галкою, а за нею — Орел. Десь мусила приземлитися між Галкою й Орлом…
— Так і ми думали. Та не так сталося…
— То, вважаєте, її парашут не розкрився? — аж пополотнів Латиш.
— Не вважаємо. Короп ось знайшов недавно слід від її чобіт.
— Чобіток 37-го розміру, — нагадав Короп.
— Точно! — усміхнувся Латиш. — Це її розмір…
— Все знає цей товстун! — ревниво прошепотів Орел, нахилившись до Віктора. — Навіть розмір Тайдиного взуття..
— На те він і розвідник, — сказав Галка.
— А цей хлопець — наше поповнення! — показав Латиші рукою на стрункого, русявого юнака з ямочкою на підборідді. — Август з міста Кулдиги. Німці посилають молодих латишів копати окопи, а він утік…
— Як патріот, — насмішкувато зауважив командир.
Та Август цілком серйозно відповів:
— Я — комсомолець. І карабін роздобув. Шукаю партизанів…
— Швидко Латиш довірився, — неголосно сказав Короп командирові.
Командир мовчав, хотів перемовитися з Латишем, бо був невдоволений його вирішенням іти й ліс із першим стрічним.
Кудрявий кивнув головою, і Латиш зрозумів, що хоче від нього командир. Вони відійшли на кільканадцять кроків.
— Так швидко, без усякої перевірки взяв новачка із собою? — запитав Кудрявий.
— Август — із Кулдиги, куди наїхало вже з п'ятнадцять гітлерівських генералів. Зараз там готують місця для них. Може, це штаб фронту? — продовжував Латиш, не відповідаючи прямо на запитання про Августа.
— П'ятнадцять генералів?.. — Кудрявий закліпав очима, у яких погасли злі вогники, а на устах з'явилася заздрісна усмішечка, ніби отих генералів він узяв у полон мов «язиків».
— Август тільки вчора в Кулдиги, — голосно промовив Латиш.
— Так! — ствердив юнак. — Там, біля мосту через Венту, німці поставили п'ятнадцять зенітних гармат.
— Та це ж чотири батареї! — вигукнув Галка, котрий добре знав зенітників. — Цілий дивізіон!
— П'ятнадцять генералів разом може бути тільки у великому штабі! — вголос розмірковував Кудрявий. — Мабуть, то штаб Курляндського фронту, тобто групи армій «Норд».
— На хуторі Пельчі, на дачі Ульманіса зупинився якийсь генерал Шернер. Дядя Едуард казав, — знову озвався Август, — що віднині «Норд» іменується «Курланд».
— Чули? — звернувся до всіх Латиш і, широко усміхаючись, став підкидувати правою рукою невидимі камінці — така була його звичка, коли хвилювався. — Генерал Шернер — командуючий групою «Курланд».
— А «Курланд» — не лише оті недобиті 18-та і 16-та армії, що були під Ленінградом і Новгородом, а й місцевість — Курляндія, Курземе, — розвивав думку Кудрявий. — Отже, «Курланд» — це й оборонний рубіж у противника. Так що дані Латиша дещо та значать для початку.
— А оці відомості… — загадково говорив далі Латиш. — На двох хуторах я зустрічав людей, які повернулися з Лієпаї. І троє, не змовляючись і не знаючи один одного, сказали: зараз у порту зібралося тридцять транспортів і десяток бойових німецьких кораблів!
— Троє так сказало? — перепитав командир.
— Троє. З хуторів… І ще! Августів дядько
