Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк

«Значить, правий був Томашевський, твердячи, що не треба виступати як Західна область Петлюри, — подумав Грицан, — таки, видко, не треба, а — ЗУНР, Галичина».

Вітовський. У нас війська неправильного нема, є тільки правильна армія, створена на основі загальної мобілізації у віці 18–35 літ і організована як кожна правильна армія з офіцерами і підофіцерами. Ця армія є основна, дисциплінована, так що уряд може нею розпоряджатися кожної хвилі проти кожного і вповні за неї ручить.

Лозинський. До цих слів мого військового товариша маю честь як член Державного секретаріату додати, що Державний секретаріат користується в нашій державі авторитетом і підписане перемир’я зможе додержати.

Бота. Чи думаєте, що польський уряд має стільки авторитету, щоб укладене перемир’я додержати?

«Чого ж ти нас питаєш? — бунтується Грицан. — Спитай у поляків, Пілсудського чи Падеревського».

Вітовський. Чи польський уряд має відповідний авторитет, цього ми не знаємо і про це не можемо говорити. Інша річ, чи в нього буде добра воля, щоб укладене перемир’я хотіти додержати. Досі маємо докази, що тої доброї волі в нього не було. Депеша Найвищої ради від дев’ятнадцятого березня стосувалася однаково українців і поляків. Українці враз заявили свою волю припинити вогонь, а поляки досі цього не зробили.

Бота. Яка була причина зірвання перемир’я?

Лозинський. Щоб відповісти на це запитання, треба представити наші змагання до перемир’я від хвилі одержання депеші Найвищої ради.

Бота. Перше перемир’я укладене двадцять четвертого лютого. Чому це перемир’я зірвано?

Лозинський. Двадцять четвертого лютого на домагання комісії Бертелемі заключено завішання оружжя на двадцять чотири години в тій цілі, щоби вести переговори в справі перемир’я. Ці переговори почалися двадцять п’ятого лютого у Львові. Двадцять восьмого лютого комісія Бертелемі запропонувала обом сторонам проект перемир’я, на який вони мали дати відповідь до п’ятого березня. Цей проект означав демаркаційну лінію так, що віддавав полякам не тільки ті часті української землі разом зі Львовом, які були зайняті збройною силою, але також значні простори, які українська армія держить в своїх руках, разом з нафтовими багатствами в околицях Дрогобича. З цих причин Державний секретаріат не міг прийняти тої лінії, про що повідомив Найвищу раду, заявляючи рівночасно, що бажає перемир’я і просить о справедливе рішення. Коли Державний секретаріат одержав депешу Найвищої ради від дев’ятнадцятого березня, вважав це заповіддю справедливого рішення і зарядив предложити полякам завішання зброї. Одначе поляки на це не згодилися.

Бота. Але чому зірвано перемир’я від двадцять четвертого?

Чи він глухий? Чи тугіий? Чи навмисне не хоче слухати? Чи попросту витягує жили? Не розуміє Грицан.

Зрештою, дещо розуміє, бо мав справу з місією Антанти, — всі на боці поляків…

Вітовський. Причини були такі: в умовах припинення вогню був дозвіл довозу поживи до Львова. Користуючи з того, поляки довозили амуніцію. А далі використовували момент для перегрупування своїх військ і скріплення свого фронту. В кінці треба ствердити, що завішання оружжя не було зірване, а тільки формально виповіджене.

Бота. Чи можете на це представити докази?

Вітовський. Тут доказових документів не маємо. Але має їх наша Начальна команда, і вони наведені в листі, якого вона вислала до комісії Бертелемі.

Бота. Чи тепер ведуться бої?

Лозинський. Так, але цю справу треба ширше пояснити.

Бота. Ми хочемо знати сам факт: чи бої ведуться, чи ні?

Вітовський. Так.

Бота. Чи ваш уряд бере на себе відповідальність за дальше ведення війни на випадок, коли б поляки згодилися віддати справу на вирішення Мирної конференції, а ваш уряд проти волі конференції далі веде війну?

«Щось він так плутано запитує,— подумав Грицан, — що, певне, й сам не відає, чого хоче».

Лозинський. Ми вповні свідомі сеї відповідальності і тому прибули сюди, щоб заявити нашу згоду на рішення Мирної конференції.

Бота. Які маєте докази, що армія Галлера йде проти вас?

Вітовський. Двадцять шостого квітня виїхав зі Львова український діяч доктор Баран, який між Перемишлем і Львовом зустрів кільканадцять транспортів армії Галлера. Сам Галлер появився у Львові тридцятого квітня і виголосив підбурюючу промову.

Бота. Які маєте докази, що се була якраз армія Галлера?

«А яка? — спалахнув Грицан. — Турецька. Ей-ей, пане Бота, не прикидайтесь, не робіть з себе дурненького та темненького…»

Вітовський. Доктор Баран чув, що офіцери тих транспортів розмовляли по-французьки. В розмові з ними і з мужвою довідався, що се є транспорти армії Галлера, яка їде «зробити українцям другі Горлиці», — натяк на австро-німецьку офензиву проти Росії.

Бота. Як міг доктор Баран вільно роз’їздити?

Вітовський. Доктор Баран є цивільним чоловіком. В останніх часах поляки проводили у Львові масові арешти української інтелігенції. Доктор Баран, який перед тим укривався у Львові, щоб уникнути арештування, на чужому транспорті покинув місто.

Бота. Зваживши, що перемир'я в нічім не пересуджує справи границь, які встановить Мирна конференція, звертаюся до вас з питанням, яка є найдалі на схід висунена лінія, на основі якої ви могли би згодитися на перемир’я?

Грицан звертає увагу, що Лозинський і Вітовський якусь хвилю перешіптуються між собою. Хоч би дійшли мудрої думки!

Вітовський. Лінія нашого фронту в дні двадцятого березня, себто в дні одержання депеші Найвищої ради, з включенням коридора між Перемишлем і Львовом і самого Львова до нашої області.

«Знов області,— розсердився Грицан, — таж кажи на крайній випадок ЗУНР, а не якоїсь там області…»

Вітовський. Коли б це, останнє, було неможливе, домагаємося нейтралізації Львова під охороною Антанти. Для українського населення, яке остало на той бік демаркаційної лінії під польською адміністрацією, домагаємося прав