Гра почалась 2. Місто Сонця - Євгеній Шульженко

​Дівчина перегорнула сторінку, де теж побачила напис: «Мій дід завжди казав, що якщо цю травку висушити та змішати з цією травкою – може бути диво. Та він врешті решт помер, отруївшись травками». Мілана зрозуміла, що читаючи, перестала дихати. Видихнула. Серце калатало. Очі опустила вниз сторінки. «Особистий експеримент з женьшень плюс медуниця – моя остання надія, я відчуваю, що щось перемкнулось. Я або засну, або ні».

​Це був останній запис рукою літного лаборанта, де він розкривав свій особистий експеримент. Та він був не вдалий. Лаборант спав, як і всі дорослі люди в цій лабораторії. Мілана закрила очі та стисла пальці в кулаки, бажаючи розтрощити ліхтарик. Знову глухий кут. Але й багато всіляких рослин, які треба знайти, висушити та спробувати. ЧИ дати дорослим? Влити в рота? Маячня.

​Мілана чортихнулась, але обережно вирвала декілька папірців з книги по травам. Книгу поклала на стіл, а папірці склала та заховала в кишені, разом з запискою лаборанта з Дослідного Центру. Треба вибиратись звідси. А вже в спокійній обстановці сісти та подумати над тим, що вона побачила та знайшла.

​Командирка племені Вітрів підбігла до вхідних дверей лабораторії, вимкнула ліхтарик та в останній раз озирнулась по сторонам. Можливо вона знайшла рішення, а можливо нічого не знайшла. Але спроба була, маємо рухатись далі. Мілана зітхнула, повернула замок та відкрила двері лабораторії.

​В мить, дівчина затримала дихання в грудях, вся напружилась. Перед Міланою стояли шість охоронців з гумовими та дерев’яними палицями, та губернатор, який дивився з під лоба та дуже по злому всміхався.

- Схопити дівчину, - жорстко та коротко вигукнув Євген, - у в’язницю її. Завтра розберемось.