Гра почалась 2. Місто Сонця - Євгеній Шульженко

Через деякий час загін дітей потираючи голови, звільнився від мотузок. Оскільки рюкзаки ніхто не забирав, діти при собі не мали лише своїх палиць. Всі вже розуміли, що в них є ключі, та те що вони від вхідних дверей – ніхто не сумнівався. На вулиці було темно, розвідники племені Вітрів дуже розраховували на те, що ця дивна зграя десь собі спить. Вартових в минулий раз не побачили, та і на сьомому поверсі нікого не знайшли. Більш за все, зграя розуміла, що ніхто нікуди не дінеться, оскільки всі входи та виходи під замком. А що п’ятеро зможе зробити проти двадцяти дівчат з гумовими палицями? Нічого. Та ця неймовірно хибна думка допомогла цієї ночі племені Вітрів.

Спустившись вниз, виявили одного охоронця. Дівчина спала собі, притулившись до дверей. Напевно саме у неї кицька і вкрала ключі. Охоронця штовхнули, вона одразу засвистіла, та навіть не встигла підскочити, як Аня блискавичною комбінацією руками лишила дівчину свідомості. Почулись крики в закутку, зграя прокидалась та бігла до них. Діти відкрили вхідні двері та вискочили на вулицю. До останнього моменту вони очікували погоню та бійку. Хоча що вони могли зробити голими руками? Бігли не озираючись, в сторону дороги. Та через деякий час зрозуміли, що зграя не покинула термінал.

Якби не Аліша, сиділи б зараз діти племені Вітрів в кімнаті та чекали - що ж означає «Нам потрібні діти». Дивні дівчата, дивна ніч. Неймовірне везіння. Але цю історію загін Мілани буде пам’ятати все життя. Гра, не вийшло зробити дітей полоненими, не вийшло.