Рожеві крила - Тарас Єфименко

На губах росяна останність, Замріяна, немов кошеня гарячим носом Шукає молоко, Таланно свіже, мов туман. Я відчуваю, як вологість цілує мою легеню. Знай, за рутою я не піду, я полечу Пелюсткою квіту акації, Що змахує Своєю розвітреною повільністю, Прозозуленою ароматом гірських очей. Власний подих. Затепленість. Сум. Світанок, а пір`їнки фламінго Летять на землю рожевою легкістю, Сонно кліпають і кажуть: “Дякую”. * * * Сум тонічний пухнасто п`ятиться, З морем радиться, намистується, То рознебиться мрієплинно, То пастьориться, віддаляється. Розкульорено, затенетено І розтопленим променем плетено. Пульсосердно й трохи дивно, Імпресивно… * * * Міль лізе по плінтусу урбним мелопиком І пуфтими лапками сумливо флориться, Салатиться-мріється фтанчатим лобиком: Смугастопухнастою дзилкати проситься. Літати їй хочеться вранці веселою, Піднесенольопною щемно зафліпатись, Зарайдужнорельною слемно веселкою Принесеним медом у дзбані засіпатись. * * * Цікаво думати про міри… до щему цікаво! Вперше відчути фіолетового метелика, Що затенетився в антенах, Згадувати, як миттєво костьолиться загадковість У прозублені нігті секунд. Цікаво, немов Ейнштейн, Заплутуватись, хоч і у травневих, Але своїх бровах… Дивно слухати заважаючий дзенькіт мухи у шибку, Що зважено проростає диригентською паличкою Прямо крізь паркет. А всі сидять і дивуються: “Чому він так пишається тим, Що у нього у квартирі зажолудилося стомлене стебельце?!” Не питайте чому, Я жду коли воно навчтиться грати на волторні
Оглавление 8 8 8 8 8 8