Збірка творів - Вільям Шекспір
Хай жорі хлюпотять над нами.
На лужі.
Входить Бевз.
БЕВЗ
Он він іде звідти, велебний отче.
ЕВАНС
Хай іде, я йому радий!
(Співає)
На лужі, де ми квіти рвали.
Господи, поможи тому, хто штає жа правду! А яка в нього жброя?
БЕВЗ
Нема ніякої, велебний отче. А он від Жаб’ячого ставу надходять мій господар, пан М’ялоу і ще якийсь пан. Бачите, лізуть через перелаз.
ЕВАНС
Подай мені плаща. Або ні, краще тримай його напоготові. (Розгортає книжку й читає)
Входять Пейдж, М’ялоу і Нікчем.
М’ЯЛОУ
А ось і велебний Г’ю. Доброто ранку, панотче! Відірвати справжнього гравця від костей, а справжнього вченого від книжки — все одно що спинити сонце.
НІКЧЕМ (убік)
О люба Анна Пейдж!
ПЕЙДЖ
Моє шанування, велебний отче.
ЕВАНС
Хай ваш ушіх береже Гошподь!
М’ЯЛОУ
Що я бачу: і словом печем, і мечем січем? Ви вмієте і те, й те, велебний отче?
ПЕЙДЖ
І тримаєтесь, як молодик, — у самому камзолі й коротких штанях у таку мряку!
ЕВАНС
На че є швої причини й підштави.
ПЕЙДЖ
Ми прийшли до вас, бо хочемо зробити добре діло, велебний отче.
ЕВАНС
Чудово. Яке?
ПЕЙДЖ
Один добродій, якого начебто хтось образив, геть забув про свою гідність і так розходився, що ви собі й не уявляєте.
М’ЯЛОУ
Я дожив до глибокої старості, а ніколи не чув, щоб солідна вчена людина, з таким становищем, і так ганьбила свою честь.
ЕВАНС
Хто че?
ПЕЙДЖ
Ви його, мабуть, знаєте — доктор Каюс, славетний лікар- француз.
ЕВАНС
Краще говоріть мені, прошти Гошподи, он про той пеньок, ніж про нього.
ПЕЙДЖ
Чому?
ЕВАНС
Бо той пеньок більше рожуміється в науці Гіппократа й Галена, ніж він. А крім того, ваш доктор ще й негідник. Таких боягужів і негідників швіт не бачив!
ПЕЙДЖ
Ручуся, що це він мав битися з доктором.
НІКЧЕМ (убік)
О люба Анна Пейдж!
М’ЯЛОУ
Мабуть, так, — видно з його зброї. А он іде й доктор.
КАЮС
Не підпускайте їх одного до одного!
Входять господар заїзду, доктор Каюс і Довбен.
ПЕЙДЖ
Сховайте свою зброю, велебний отче!
М’ЯЛОУ
І ви також, любий докторе!
ГОСПОДАР
Відберіть у них зброю, і хай з’ясовують свої стосунки словами. Краще вже хай калічать нашу мову, ніж руки й ноги один одному!
КАЮС (тихо Евансові)
Прошу вас одне слово на мій вуха: чому ви не хотів зі мною бився?
ЕВАНС (тихо докторові Каюсу)
Благаю ваш, майте терпіння! (Голосно) Почекаймо кращої нагоди.
КАЮС
Шорт! Ви боягуз, ви собак, ви мерзенний мавп!
ЕВАНС (тихо докторові Каюсу)
Благаю ваш, не виштавляйте наш обох на пошміховишько перед шторонніми! По-дружньому прошу, я так чи інакше дам вам шатишфакчію! (Голосно) Я потрощу вші ваші пляшки ж шечею об вашу баранячу голову жа те, що ви не прийшли в домовлене мішче!
КАЮС
Диябль! Жак Довбен і ви, господар «Підв’язка»! Хіба я не чекав, щоб убити його? Хіба не приходив у домовлене місце?
ЕВАНС
Пришягаюся швоєю хриштияншькою душею, що домовлене мішче тут! Ось мій швідок — гошподар жаїжду «Підв’яжка»!
ГОСПОДАР
Цитьте, ви, Галліє і Валліє, французе і валлійцю, лікарю душі й лікарю тіла!
КАЮС
Ви дуже добре мовив! Прекрасно мовив!
ГОСПОДАР
Цитьте, кажу! Послухайте мене, господаря «Підв’язки»! Ну, хіба я не хитрий політик? Не Макіавеллі? Хіба я хочу втратити свого лікаря? Ні, він дає мені всяке зілля на хворобу й нa похмілля. Хіба я хочу втратити свого пастора, свого духовного отця, велебного Г’ю? Ні, він плекає мій дух і не жаліє вух. Подайте мені руки обидва — і ти, лікарю тілесний, і ти, лікарю небесний. Отак! Я обдурив вас, учені голови, обох, назвав кожному інше місце. Зате ваші величні серця б’ються, шкіра ціла, і нехай ця справа скінчиться пляшкою підігрітого вина. Заберіть у них шпаги в заставу. За мною, миролюбці! За мною, всі за мною!
М’ЯЛОУ
Ну й вигадько цей господар заїзду! Ходімо за ним, панове, ходімо!
НІКЧЕМ
(убік)
О люба Анна Пейдж!
КАЮС
Ага, я розумій! Він зробив з нас des sots[16]? Ха-ха-ха!
ЕВАНС
Нічого шобі! Виштавити наш людям на шміх! Помирімошь і поміжкуймо ражом, як помштитися негідному грішникові, мерженному гошподареві «Підв’яжки»!
КАЮС
Шорт! Я з цілий душа! Він обіцяв провести мене на той місце, де Анна Пейдж. Шорт! Він і тут мене обдурив!
ЕВАНС
Нічого, я жа че роштрощу йому довбешку! Ходіть жі мною!
Виходять.
Сцена 2
Вулиця у Віндзорі. Входять пані Пейдж і Робін.
ПАНІ ПЕЙДЖ
Ну, показуй дорогу, юний кавалере. Ти звик іти за своїм паном, а тепер тобі доведеться бути провідником. Що тобі приємніше, бути моїми очима чи не зводити очей із п’ят свого пана?
РОБІН
Певне, що я волію йти попереду вас, як личить чоловікові, а не плентатись за ним, як пес.
ПАНІ ПЕЙДЖ
О, ти вмієш лестити! Бачу, що з тебе вийде придворець.
Входить Форд.
ФОРД
Радий вас бачити, пані Пейдж. Куди ви йдете?
ПАНІ ПЕЙДЖ
Як казати щиро, сер, то в гості до вашої дружини. Вона вдома?
ФОРД
Так, і нудиться, бо нема товариства. Думаю, що коли б ваші чоловіки повмирали, ви б із нею одружилися.
ПАНІ ПЕЙДЖ
Неодмінно. З двома іншими чоловіками.
ФОРД
Де ви знайшли такого гарного півника?
ПАНІ ПЕЙДЖ
Це мій чоловік узяв його в… А хай йому біс, ніяк не згадаю його ім’я. Як звати твого пана, хлопче?
РОБІН
Сер Джон Фальстаф.
ФОРД
Сер Джон Фальстаф?
ПАНІ ПЕЙДЖ
От-от! А я не можу запам’ятати. Вони з моїм чоловіком так заприязнилися! То ваша дружина, кажете, вдома?
ФОРД
Так, удома.
ПАНІ ПЕЙДЖ
То я піду, сер. Мені кортить її швидше побачити.
Пані Пейдж і Робін виходять.
ФОРД
Що той Пейдж думає? Де його глузд? Де його очі? Не інакше, як сплять, і йому нема з них ніякої користі. Адже цей хлопчисько може віднести будь-якого листа за двадцять миль так само легко, як гарматне ядро — влучити в ціль за двісті сорок кроків. Пейдж потурає всім забаганкам дружини, дозволяє їй робити, що вона хоче. Ось вона йде до моєї дружини, і з нею — Фальстафів паж. Це ще тільки вітерець, а вже чути бурю. З нею Фальcтaфiв пaж! Справжня змова! Все спритно влаштовано, і наші непокірні дружини разом занепащають себе. Ну стривай же, гладкий джигуне, я тебе спіймаю, провчу свою дружину, стягну
