Листи в Україну. Вибране - Юрій Ігорович Андрухович
звичайно лінія мистецтв алея у діброві
священні урни кістяки літають музи низом
там у фіналі премії погруддя мармурові
і твій музей і твій клозет при вході в комунізм
а ось і лінія кохань це річка в ній заплава
і там хлюпочуться жінки данаями з дунаю
їх сто і триста їх одна о дійсносте лукава
а ти щоразу бубониш
з кохання я конаю
агов приїхали вилазь
ці капіляри ями
подряпини мов рівчаки і зморшки роздоріж
а тут осьо тобі уже
туди вперед ногами
така нірвана вічний кайф достоту як париж
2. Вечеря в шаблековтача
він має щось від різника або від самурая
його ножі то попурі для джазових музик
вуста роззявлено до ста все до мікрона грає
важливо губи розтягти і зберегти язик
дванадцять дуже гострих страв ножі стилети фінки
гімнастика для щік зубів трахеї язика
та тільки шабля над усе дивіться українки
бо шабля це апофеоз для нього козака
вона це промінь що гряде в його жертовне тіло
ковтай ковтай ковтай її коли як не тепер
повітря геть легеням зась і серце вниз осіло
а він порожній наче дух і чуйний мов сапер
вона зникає в ньому вся наткнувшись на кишечник
ми кричимо давай давай лякай своєю грою
від наших вигуків і слів невдячних недоречних
на ньому проступає біль і він стікає кров’ю
так ми дивилися на все волали біс і браво
немов у цирку чи на з’їзді зрештою або
на кінофільмі де герой життя віддав за справу
аж ружа крові процвіла крізь горло і жабо
3. Дискусія з черевомовцем
у нього замість голови велика халабуда
в ній мешкають його думки про себе і народ
а черево голодний храм середохрестя чуда
промов і гімнів і поем і величальних од
о черево духмяний кіш ясна столице духу
глибинний епос ворожба симфонія і міт
якщо колись він все ж помре якщо віддасть він душу
нетлінне черево внесуть у тишу пірамід
а поки що йому кричу бодай здригнися брило
ти надто довго бубонів про майбуття і про
те як навіки роздаси всім порівну на рило
а тим у кого рил нема їм гаком під ребро
а він своє ти хто такий мовляв ти хто чого ти
мовляв не дихай і мовчи якщо ти є ніхто
у нього в череві палац коханки і колготи
тривалі оплески зірки сортири і авто
а в мене тільки дві руки неб’ючі нетутешні
і як я ними продавлю могутній цей капшук
щоб висипався з нього тлін щоб здувся він нарешті
щоб він розвіявся в пітьму як непристойний звук
4. Політ з астрологом
мій проводир нічний дивак а може просто дурень
він обіцяє в небесах розкішний балаган
там каже музика й питво з космічних винокурень
і ми покажем ворогам наган чи ятаган
там каже міріади зір закручено в сузір’я
ми власні назви їм дамо підійде будь-яка
сузір’я гречки чи пшона сузір’я вовни й пір’я
або сузір’я гопака чи навіть будяка
а ще ж до біса є планет мов хто крупи накрапав
мене тримайся мов коня якщо ти мій синаш
я кожну завоюю так щоб ми підняли прапор
і вітер буде над усім а прапор буде наш
яка там воля звідти я зчитаю людям льоси
яка рухома широчінь куди там тій землі
ну що земля вона пласка по ній гуляє йосиф
не той що в назареті жив а той що у кремлі
по ній блукають кістяки і кличуть нас до ями
там сіє промені чума а смерть усім кума
щодня гризня і пацючня безодня під ногами
і кажуть нам що нас нема і місця нам нема
та все ж дерева на землі на зло усякій владі
ростуть без дозволу царів чи санкції проноз
козацькі кості оживуть навесну в ленінграді
козацькі душі зацвітуть
таким є мій прогноз
БАТАЛЬНІ СЦЕНКИ
Коломийський полк у Парижі. 1815
палаце правосудний тріумфів арко
обскубані когути плюмажні офіри
машируючи під арков переможно шпарко
співаємо хрипко немов обозні фіри
слава нашим генералам конюхам слава
слава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпекла
в’ється в небі фана рвана як халява
сто фортець добуто і згага запекла
миром пахне як миртом лопочуть газетки
же конець усім войнам же канони відблискали
на ковчегах бальконів гризуться гризетки
що то йде за вояцтво з обгорілими писками
а то ми машируючи полями і битвами
пронесли свої кулі коломийки ранці
розмальовані шаблями ніби бритвами
світимося наскрізно рана на рані
а то ми серед парижу табором стали
острови плинуть річкою вальсуй версале
скінчилась війна і вина сім бочок
сеною плине яворовий листочок
пам’ять ніби сурму виносимо з бою
сім держав перейдемо вмиємось чисто
чи ж дійдемо до тебе столице нашого болю
Коломиє писанко Коломиє місто
Нарбутове «А». 1917
Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки
нема електрики і хліба і держави
якому ще вклонитися провидцеві пресвітеру
отечество лежить собі двоглаве та іржаве
а ми вчимось писати нашу першу літеру
абетка починається на А
Артерія
Ассирія
АптекА
АренА рАн глибокА мов трунА
історія кричить немов АбеткА
відкрите А мов Арф рАхмАннА грА
мов хор кАлік безкрАю ноту тягне
комусь АрАл
комусь Афон-горА
лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле
нАш перший нАш голодний птАше нАш
зАкрите А нА шибениць глАголАх
впАде перо як тлінний АдАмАшк
нА Азію що вихололА й голА
кричуще А нАуки тА письмА
як АмбрАзури в АркАх АкАдемій
це Аполлон якого в нАс немА
Або АдАм в розтерзАнім едемі
нема лікарень борошна паперу
універсали розстріли декрети
плач амвонів
абетку починаєм ніби еру
вчимось писати спалахи червоні
Чернігівська міська артилерія
у місті де вже забуто процес уживання апострофа
і йодом багата ріка всихається гінко
стали над урвищем валу 12 чорних апостолів
а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго
залізний атракціон під назвою «пушкі»
охлялі та охололі немов зужиті повії
стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна
вогнепальні колись уламки якоїсь росії
