ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ - Іван Іванович Огієнко

Віками горіли полум’яні горна,

Народ чатував при ковалі, —

Й скувалася Мова, державна й соборна,

В шоломі з крицевої сталі!

І доки бренітиме Рідная Мова

У творчім розвої та в силі,

Ростиме нам доля, трава мов шовкова,

Мов наші пісні орлокрилі!

Слово, як породіння Духа, безсмертне, й немає сили на його знищення. Почалася українська літературна мова в X столітті, відновилася в половині XVI віку творчим джерелом, полохливо вийшла на рівне за Котляревського, а далі все зростала й більшала, й за наших часів перетворилася в могутню річку, яка, немов плідна та повінь весною, прибравши на силах, родюче заливає все наше духове життя. І немає вже сили спинити цю повноводну тисячолітню річку в її радісно-творчому весняному бігові й розливі!

1.IX. 1949

(Іван Огієнко. Історія української літературної мови)

Текст цієї книги приведено у відповідність із сучасним правописом при одночасному збереженні лексичних, морфологічних та фонетичних особливостей мови автора. Беззастережно виправлялися друкарські помилки. У випадках різночитання, різнобою лексичних форм перевага надавалася літературній нормі.

Уникнуто цілого ряду правописних анахронізмів. Водночас у багатьох випадках збережено традиції репресованого правопису 20-х років. Зокрема, закінчення -и в іменниках жіночого роду родового, давального й місцевого відмінків однини: радости, сучасности, народности; буква -я в іменниках називного відмінка однини: матеріял, ініціятива, патріярх тощо.

Узгоджуючи із сучасними нормами пунктуацію книги, упорядник, однак, прагнув зберегти основний характер авторського синтаксису. Такий підхід застосовано й при підготовці до друку присторінкового бібліографічного апарату, що подається автором.

Враховуючи ту обставину, що цією книгою користуватимуться студенти, вчителі, учні загальноосвітніх шкіл, упорядник прагнув максимально розширити коло осіб та понять, внесених до приміток. Особлива увага приділялася персоналіям, творчість яких або зовсім не вивчається в школі, або на догоду ідеологічним постулатам подавалася донедавна тенденційно, викривлено. Інформація щодо деяких зарубіжних учених, державних, політичних діячів, зокрема російських, подається в контексті їхнього ставлення до ідеї окремішності й самобутності українського народу. Вміщується також узагальнена характеристика ряду періодичних видань, книг, громадсько-політичних українознавчих інституцій, інформація про які з причин далеко не наукового характеру не потрапила до енциклопедичних чи довідкових видань, котрі виходили в Україні за тоталітарного режиму.

Уперше на основі архівних даних, що донедавна були закриті навіть для науковців, детально коментується цілий ряд заборонницьких антиукраїнських актів поліційно-репресивного режиму Російської імперії — гласних і таємних циркулярів, указів, розпоряджень, спрямованих на заборону української мови, знищення українських книжок, волі українського друку в цілому.

ВСТУП

 1 ... року 1988 Україна врочисто відсвяткує й офіційне тисячоліття життя своєї літературної мови — на жаль, сподівання великого українського вченого, висловлене ним іще в сорокових роках XX ст., коли писалася ця книга, виявилися марними. Протягом останніх десятиліть українські радянські вчені змушені були послуговуватися спущеною "згори" ідеологічно заангажованою "теорією" виникнення української мови, за якою її початки можна було розглядати лише з XIV століття.

 2 ... продовженням цього видання буде моя праця "На сторожі слова: всеукраїнська літературна мова" — зреалізувати цей задум через різноманітні житейські обставини Іванові Огієнку не вдалося. Задум такої книги, на жаль, залишився на чернетках в особистому архіві вченого.

ЧАСТИНА ПЕРША

Українська мова

 1 Шахматов Олексій (1864-1920) — російський філолог, академік Петербурзької АН (з 1897). Прихильно ставився до української мови. У 1905 р. разом з іншими передовими російськими вченими виступив за скасування заборон українського друкованого слова. Автор "Короткого нарису історії української мови", що виданий у перекладі з російської мови В. Дем’янчука в Києві 1924 р. у книзі: О. Шахматов, А. Кримський "Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської старо-українщини XI-XVIII вв.". Книга перевидавалася заходами Олекси Горбача 1988 р. у видавництві Українського Вільного Університету (Мюнхен).

 2 Грушевський M. C. (1866-1934) — визначний український історик, організатор української науки. Перший президент незалежної Української держави. І. Огієнко познайомився з ним іще під час навчання в Київському університеті, згодом їхня творча співпраця продовжилася в "Записках українського наукового товариства в Києві".

 3 Смаль-Стоцький С. (1859-1939, за ін. даними 1858-1938) — мовознавець і педагог, визначний громадсько-політичний і культурний діяч Буковини. Навчався в Чернівецькому і Віденському університетах. 1885-1918 рр. — професор Чернівецького університету, а з 1921 — Українського вільного університету в Празі. Багато літ був співредактором газети "Буковина".

 4 Початковий літопис — складова частина літописання, що почалося в Києві приблизно 1039 р. Цей літопис ліг в основу "Повісті минулих літ", укладеної Печерським ченцем Нестором бл. 1110 р.

 5 Володимир І Великий (?-1015) — великий князь київський, один із найбільших державних діячів княжої України. Усвідомивши значення християнізації, в 989—990 рр. охрестив Київ і за тим усю Русь.

 6 Хозарська держава — ранньофеодальне державне утворення хозарів (хозарський каганат). Виникла в середині VII ст. в степах між Каспійським та Азовським морями. Проти хозарів вели боротьбу київські князі Олег, Ігор. Розпалася після розгрому київським князем Святославом (965).

 7 Рюриковичі — давньоруська князівська династія. Походила від київського князя Ігоря, який, за літописною легендою, був сином Рюрика. З цієї династії походили українські князі Острозькі (XIV — поч. XVII ст.).

 8 Мономах Володимир (1053-1125) — київський великий князь, один із найвидатніших державних діячів українського середньовіччя. Автор талановитого публіцистичного твору "Поучення дітям". В історії Київської Русі він замикає добу відносної єдності держави.

 9 Погодін Михайло (1800-1875) — російський історик, письменник і журналіст, професор Московського університету. Автор шовіністичної теорії, нібито до татарської навали Подніпров’я було заселене великоросами, а українці вийшли з Карпат і поселилися над Дніпром у XVI ст. Відстоював думку про українську мову як "наріччя" російської. Ці "теорії" переконливо спростував М. Максимович у своїх відкритих листах до М. Погодіна.

 10 ...