Коли сонце було богом - Зенон Косидовський
Протягом наступних днів двоє друзів з Нью-Йорка дослідили найближчу околицю пущі, відкриваючи нові й нові статуї, плити з барельєфами, сходи й тераси. Цих пам’яток старовини тут було стільки, що аж у голові паморочилося. Могутні брили, вирвані з землі розсохуватими коренями дерев, валялися серед зогнилого листя і трухлявих стовбурів. Статуї в смертельних обіймах ліан та інших рослин немовби піднялися над землею, борючись за світло й повітря. Де-не-де стояли кам’яні ідоли, яких не торкнулася хижа природа, а під ними чудом збереглися олтарі, де колись складали жертви. Скелі були густо вкриті орнаментами й загадковими ієрогліфами, що їх видовбало колись долото стародавніх скульпторів. Зображення богів були такі опуклі, що майже відривались од свого кам’яного тла.
Руїни приголомшили Стефенса. В голові роїлися тисячі запитань. Не лишалося й тіні сумніву, що він одкрив місто якогось могутнього народу, обдарованого творчим генієм. Цей народ скульпторів і будівничих-циклопів, напевне, жив тут протягом довгих віків, бо стільки будівель, скульптур і пірамід могло виникнути тільки внаслідок старанної праці багатьох поколінь. Як люди тих часів притягнули сюди оці кам’яні брили, вагою іноді до кільканадцять тонн? Стефенс довідався, що найближчі каменярні містяться по другий бік ріки Ріо-Копан, за кілька кілометрів од берега. Надзвичайно цікава й просто незбагненна річ: не маючи ні в’ючаків, ні будь-якого технічного устаткування, ті люди змогли не тільки здалеку доправити важелезні брили суходолом, але й переправити їх через річку.
Катервуд одразу ж почав ретельно малювати скульптури й орнаменти, але справа посувалася надзвичайно повільно. Стиль і композиція цих робіт були такі складні й невідповідні художнім уявленням білої людини, що художник не раз безпорадно відкладав олівець. Крім того, перш ніж малювати якусь річ, треба було вирубати густі зарості, щоб добратися до неї і щоб стало видніше. А проте, незважаючи на ці труднощі, Катервуд зробив незабаром п’ятдесят докладних малюнків, які стали потім ілюстраціями до книжки Стефенса.
По дорозі назад мандрівники відвідали Гватемалу, Чіапас. І скрізь вони бачили безліч руїн: піраміди, палаци, статуї, навіть чималі міста. То були ще зовсім невідомі світи, про існування яких доти ніхто навіть не мав гадки. Скільки ж історичних і археологічних питань було зв’язано з ними!
У листах до своїх друзів Стефенс захоплено описував усі ці відкриття, але його повідомлення сприйняли з недовір’ям. Та ось 1842 року він видав книжку «Пригоди під час подорожі до Центральної Америки, Гватемали і Юкатану», яка викликала небувалу сенсацію і хвилю полеміки. За короткий час книжка вийшла кількома виданнями, її перекладали на інші мови.
При цьому згадали про іншу книжку, що вийшла у Франції на чотири роки раніше, але якось не привернула уваги читачів. То був твір француза Ф. де Вальдека «Романтична й археологічна подорож по Юкатану». З книги випливало, що тамтешні руїни перший відкрив француз, а не американець. Тільки, на своє нещастя, Вальдек видав твір саме тоді, коли вся Франція була така захоплена свіжими відкриттями в Єгипті, що цієї книжки навіть не помітили.
Під враженням твору Стефенса історики навперейми почали копатися в старих іспанських джерелах і дійшли до переконання, що будівниками тих чудових міст були індіанці майя. Це вони за багато століть до ацтеків створили високу культуру й організувалися в міста-держави, розташовані на території Центральної Америки та Юкатану.
У полемічному запалі виникли надзвичайно фантастичні і навіть безглузді теорії, що стосувалися майя. Одні твердили, ніби цей народ прийшов з Азії, втікаючи від потопу. Інші вважали, що то вціліле після катастрофи населення Атлантиди — казкової землі, яку буцімто поглинули хвилі океану.
Іспанські конквістадори у своїх повідомленнях весь час звертали увагу на те, що релігія майя була разюче подібна до християнства. Деякі полемісти гадали, що відкриті будівлі — піраміди могли свідчити про якесь споріднення народу майя із стародавніми єгиптянами. Ці погляди були, напевно, вже не такі фантастичні.
Але хто ж вони насправді, що за люди були оті майя? Про це ми довідаємося в наступних розділах, написаних на підставі найновіших, суворо наукових досліджень істориків та археологів.
У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ
Над джунглями Юкатану кружляв невеличкий туристський літак. Гуркіт мотора багатоголосою луною відбивався в глушині дикого безлюддя. Раз у раз літак спускався так низько, що колеса мало не торкалися верховіть могутніх дерев, які затуляли землю таємничим килимом. Серед зелених заростей тут і там біліли піраміди та палаци; у цих місцях літак спускався ще нижче й кружляв довше.
Це був 1930 рік. У кабіні літака сиділи два мексіканські археологи — Мадейро й Масон. Нарешті, після багатьох клопотань, збулася мрія вчених. Уряд виділив їм літак, і оце тепер вони фотографували й наносили на карту невідомі ще острівці селищ майя.
А фотографувати й записувати справді було що. Культура майя панувала колись на території майже ста тисяч квадратних кілометрів. Тільки в Юкатані, крім уже відомих на той час держав Чічен-Іца, Майяпан і Ушмаль, нараховано сімдесят інших міст. Величезні, доти ще не досліджені простори були колись землями «Королівства великого змія» ¦— так майя називали свою державу. 1947 року археологічна експедиція, провадячи дослідження в мексіканських штатах Чіапас і Бонампак, відкрила одинадцять храмів, які належали до перших століть нашої ери. На стінах будівель видніли малюнки; то були зображення воїнів, жерців і королів, намальовані в жовтих, червоних, бронзових, зелених та блакитних барвах.
Характерна ознака будівель майя є те, що їх робили на штучних кам’яних платформах, схожих на піраміди з обрізаною вершиною. Стіни храмів і палаців були, як правило, дуже товсті, обкладені різьбленими кам’яними плитами. Вузенькі й низькі входи вели всередину будівлі, в кімнати з видовженим шпильчастим склепінням угорі; таких стель ніде, крім архітектури майя, учені не бачили. Взагалі ті споруди були б схожі на присадкуваті фортеці, якби не малюнкові барельєфи та» ієрогліфи, що геть вкривали стіни від низу й до самого верху. Ми бачимо на них голови людей і тварин, потворних зміїв та ідолів, схожих на химери середньовічних соборів. Стиль барельєфів відзначається виразністю й точністю малюнка, але самі зображення такі гротескні, немовби їх узяли з якогось жахливого сну.
Майя жили серед буйних лісових заростей переважно з того, що вирощували кукурудзу, але ось що дивно: в їхньому прикладному мистецтві чомусь надзвичайно мало рослинних елементів. Навіть колони, в усьому світі схожі на стовбур якогось дерева — здебільшого пальми, — у майя
