Коли сонце було богом - Зенон Косидовський

«Коли я був у Вавілоні, від мене відійшли держави персів, сусянів, мідян, ассіріян, єгиптян, партів, маргів, скогатів і скіфів. І ось що я зробив з ласки Агурамазди[5] Того року, коли почалося моє царювання, я провів дев’ятнадцять битв. Я провів їх з ласки Агурамазди і захопив у полон дев’ять царів. Між ними був один на ім’я Гаумата. Він брехав. Бо казав так: я Барді, син Kipa. Розпалив бунт у Персії. Був і ще один, Нідінту його звали, а був він вавілонянином. Він брехав. Бо казав так: я Навуходоносор, син Набоніда. Це він розпалив бунт у Вавілонії».

Прикріплюючи плити з барельєфами до Бегістунської скелі, Дарій був певен, що його воєнні подвиги довіку матимуть величезне історичне значення. Але для нас перемоги цього царя відійшли на другий план — куди важливіше те, що Дарій наказав зробити напис трьома мовами. Тримовність тексту стала тією чарівною паличкою, яка навстіж відчинила перед нами двері до прадавніх цивілізацій Шумеру, Вавілонії й Ассірії, допомогла нам сягнути на кілька тисячоліть у глиб історії людства.

В КРАЇНІ «ТИСЯЧІ І ОДНІЄЇ НОЧІ»

Про Месопотамію, чи Межиріччя, розташоване поміж Євфратом і Тігром, до кінця XVIII століття знали дуже мало. Туманні відомості про бурхливе і багате минуле цього краю були в Біблії та нечисленних і до того ж суперечливих описах стародавніх мандрівників. Тут, у Ніневії та Вавілонії, панували, як твердить Старий завіт[6], жорстокі царі-войовники, яких Єгова[7] покарав своїм гнівом за ідолопоклонство. Але багато європейців вважало, що Біблія — це збірка легенд і міфів, а розповіді про людні міста й могутніх царів Ассірії та Вавілонії щонайменше дуже перебільшені. Уявлення про ці незнані цивілізації зводилися до Вавілонської вежі і висячих садів Семіраміди.

Сьогодні на місці колишньої Ассірії та Вавілонії лежить Ірак (столиця — Багдад). Ця країна межує на півночі з Туреччиною, на заході — з Сірією і Трансіорданією, на півдні — з Саудівською Аравією, а на сході з Іраном, тобто стародавньою Персією. Точніші історичні дані про колишню Месопотамію дійшли до нас тільки з першого століття нашої ери. Відомо, що, незважаючи на безперервні війни, навали і зміну володарів, Месопотамія лишалася велелюдним і багатим краєм, що там розвивалися торгівля й ремесла, мистецтво й архітектура.

До того часу, поки на цій території зрошувальні канали були в доброму стані, ніяка війна, ніяка навала не могла знищити родючого грунту. Ця розумна система каналів, яка розподіляла води Євфрату і Тігру по розлогих просторах та регулювала щорічні розливи їх, була за головне і єдине джерело добробуту населення Месопотамії. Люди не пам’ятали, хто саме так винахідливо спорудив ці канали. Ніхто й не догадувався, що будівники їхні жили за кілька тисячоліть до нашої ери в біблійних містах Урі, Вавілоні та Ніневії.

У Месопотамії змінювалися володарі, народи й культури. Після шумерів, аккадців, ассіріян і халдеїв прийшли перси, на зміну їм — греки, потім парти, а сільське населення жило своїм власним життям, лагодило канали, сіяло, збирало врожаї. Немилосердно визискувані, безправні люди, яких гнали і до війська, і в шахти, важкою працею створювали багатства своєї країни. З цієї каторжної праці виростали численні заможні міста, храми й палаци, розвивались архітектура й мистецтво, література й наука, виникала розкіш, якою оточували себе королі, вельможі і сатрапи.

В середньовіччя Месопотамія пережила період повторного розквіту. Коли країну захопили магометани, сюди перейшов з Дамаска головний центр Ісламу. Каліфи розмістили свою столицю в Багдаді — місті, пишноти, краса архітектури і чарівність якого стали легендарними.

Згодом Месопотамію загарбали турки під проводом Сельджуків; вони створили велику Багдадську державу, але з погляду природних умов країна змінилася мало.

Канали й річкові шлюзи повністю уціліли — безладдя, що відбувалося навколо, не зачепило їх, — тому земля й далі давала багаті врожаї. Тільки наступні руїнницькі навали монголів на чолі з Гулагу[8] й Тамерланом[9] перетворили край на попелище. Систему каналів зруйнували, грунт, позбавлений води, ставав неродючим, висихав, тріскався під палючим промінням сонця і кінець кінцем перетворився на море сипкої, летючої куряви; квітуча земля стала краєм пустель і загадкових могил, степів і кочових племен.

Відтоді на довгі віки забули про колишню Месопотамію. Але мандрівники з Європи час від часу приїжджали туди. Від них і дізнавалися про таємничі горби, які подекуди здіймалися серед безлюдної рівнини. Навколо цих курганів гуляли піщані бурі, поступово засипаючи їх рудим піском. Бедуїни, які пасли там своїх верблюдів, не мали уявлення про те, що воно за дивні такі горби. Правда, на курганах валялися цеглини, черепки од посуду й куски базальтових барельєфів, але ніде не видно було якихось більших залишків будівель, що свідчили б про багате минуле краю. Не стирчали там, як це було в Єгипті, колони, обеліски, сфінкси, піраміди й кам’яні могили царів чи, як у Греції та Італії, руїни храмів, статуї богів, арени й амфітеатри. Історія Месопотамії зникла під товстим шаром пустелі.

Першим у Європі описав свою подорож по Месопотамії датчанин Карстен Нібур. За дорученням датського короля Фредеріка V Нібур організував наукову експедицію на Близький Схід. Але закінчилася вона трагічно. Не минуло й року, як усі учасники подорожі загинули од виснаження або заразних хвороб. Тільки Нібур лишився живий і сам зробив те, що мала зробити експедиція, його книжка «Подорож по Аравії та сусідніх землях» — старанний опис того краю, його людей і знайдених слідів прадавніх цивілізацій — довгий час була єдиним джерелом знань про Близький Схід. Наполеон під час походу в Єгипет завжди возив її з собою.

Нібур один з перших зробив спробу розшифрувати клинописні тексти. Але при тогочасному стані науки його зусилля заздалегідь були приречені на невдачу. Датчанин не зміг прочитати жодного знака. Проте він ствердив — і це робить йому немалу честь, — що в клинописі можна розрізнити три системи письма: малюнкове, або піктографічне письмо, складове і абеткове, яке мало 24 літери.

На початку XIX століття Межиріччя стало відоме в Європі завдяки арабським казкам «Тисячі і однієї ночі». В той час це була одна з найпопулярніших книжок. Зачитувався нею і молодий англійський адвокат Остен Генрі Лейярд. Світ, з надзвичайною чарівністю описаний у Шехерезаді, настільки захопив його, що Лейярд надумав вирушити в подорож до Багдада, Дамаска і Персії.

Лейярд працював в адвокатській конторі в Лондоні. Щодня після роботи він замикався в своїй кімнаті, обкладався