Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
Таким чином, і на таких вічах, скликаних князем, де була певна президія, як бачимо — діскусію дуже легко опановувала зібрана маса, і коли вона приходила до афекту, всякий порядок пропадав, і починав ся „клик”, серед котрого вже не мали нїчого робити дальші арґументи. Подібний образок дає нам і революція 1068 р.: громада, прийшовши перед княжий двір, попереду розмовляєть ся з князем, що виглядає до них з вікна своїх сїней; але діскусія починає приберати все більше горячий характер („людьє вьзвыли”, як казали бояре), нарештї підняв ся крик — „кликнуша”, й люде кинули ся розбивати вязницю Всеслава.
Але не завсїди віче виходило таке неспокійне й непорядне. Инакший образок дає віче 1146 р.: після віча, скликаного Ігорем на Ярославовім дворі, вічевики зберають ся самі, з власної інїціативи на нове віче на Подолї, коло Турової божницї. Вони сидять верхи на конях — може й не всї, иньші може й пішки. По нарадї вони закликають до себе Ігоря, щоб вислухав їх бажання. Ігорь виряжає до них брата Сьвятослава, і Кияне ставлять свої вимоги, жадаючи від князя присяги, що вони будуть сповнені. Сьвятослав, злїзши з коня, присягає; тодї злазять з коней Кияне й присягають. Цїле віче отже переходить, судячи по оповідданню лїтописи, зовсїм спокійно, аж пізнїйше розпочинають ся розрухи, викликані мабуть словами Сьвятослава, що він видає тих тивунів, що завинили, на волю громади.
Зберало ся віче, як сказано, на ріжних місцях: в наведених прикладах ми бачимо київське віче зібране на Ярославовім дворі, коло св. Софії; правдоподібно — тут зберали ся головно віча з княжої інїціативи. З власної інїціативи збирають ся Кияне на Подолї коло Турової божницї, або на торговищі (1068 р.). Ізяслав Ярославич по своїм вигнанню навіть перевів був торговище на гору, в близше сусїдство княжого двора; очевидно, торговище було особливо наручним місцем для самовільних віч громади, скликаних без княжої інїціативи, й тому князь хотїв його мати близше під оком.
Скликали на віче ріжним способом: дзвоном „созвониша вЂче” володимирські „гражане” (се був звичайний спосіб в північних републїках); трубами скликав Ізяслав: „ударяй у трубы, созва Кияны”, — може й тому, що се було зроблено перед походом; правдоподібно скликали й через герольдів, як скликає тойже Ізяслав в Новгородї в 1148 р. людей до себе на обід 33). Терміном було: „сотворити вЂче”, „совЂть сотворити”, „совЂть совЂщати”, „думати”. Констатовання більшости, раховання голосів не знала, та й не могла знати тодїшня вічева практика. Певне рішеннє уважало ся прийнятим, коли за ним зголошувала ся така сильна більшість, що вона собі могла зовсїм іґнорувати меньшість. Свої рішення тодї ся більшість уважала можливим накидати меньшости й силоміць: київське віче 1151 р., ухваливши взяти всїм народом участь в походї Ізяслава, додає: „а хто не піде, дай його (княже) нам, ми його самі забємо” 34).
Відносини городів до пригородів у нас не дають нїчого особливо інтересного, такого що пригадувало б боротьбу города з пригородом в Новгородській або Ростово-Суздальській землї. Одинока земля, де можемо щось сказати про сї відносини — се Київщина, і те що можна було сказати про них, сказано в главі про Київщину: відносини між городом і пригородом згідні, і тільки у Вишгородцїв можна запримітити деякі, і то не дуже виразні слїди емуляції з своєю митрополїєю.
Примітки
1) Іпат. c. 369.
2) Див. т. I c. 386.
3) Див. тамже c. 325, йор. 335-8.
4) Лавр. c. 358 „Новгородци бо изначала, и Смолняне, и Кыяне, и Полочане, и вся власти якоже на думу на вЂча сходят ся, на чтоже старЂйшии сдумають, на томь же и пригороды стануть”. Сеї звістки не можна инакше розуміти, як тільки про віча в справах полїтичних, бо якихось вічевих зборів в адмінїстраційних чи економічних справах усеї землї, з поручення князя, як то хочуть деякі дослїдники (Самоквасов і за ним Лімберт — як низше), ми анї не знаємо, анї навіть припустити їх не можемо.
5) Факти діяльности київського віча зібрані в розвідцї Линниченка ВЂче въ Кіевской области, 1881 і в моїй Історії Київщини c. 301 і далї; факти дїяльности віча по ріжних землях у Поґодіна ИзслЂдованія VII, 153 і далї, Серґєєвіча ВЂче и князь, 1867, в зміненій і скороченій формі в т. II його Юридическихъ древностей c. 3 і далї. Полїтичне значіннє віча на Українї пробував заперечити Самоквасов у своїй розвідцї ЗамЂтки по Исторіи русскаго государственнаго устройства и управленія (Ж. М. Н. П. 1869, XI і XII), сей погляд повторив потім його ученик Лїмберт в розвідцї Предметы вЂдомства вЂча въ княжескій періодъ древней Россіи, Варшава, 1873, але ся проба потягнути рішучу ріжницю між устроєм українсько-руських земель як чисто монархічним, і вічевим устроєм північних републїк — не прийняла ся в науцї. Огляди компетенцій віча ще у В.-Буданова Обзоръ c. 56 і далї, В. Дьячанъ Участіе народа въ верховной власти славянскихъ государствъ, Варш., 1882.
6) Для фактів ширше описаних в попереднїх роздїлах сеї працї (т. II, гл. 2 і 3) я не вказую тут джерел.
7) Лавр. c. 286.
8) Новг. c. 142.
9) Лавр. c. 397.
10) Аналїзу рядів 1146 і 1154 р. див. в т. II c. 147-8 і 176.
11) Іпат. c. 326, 365, 375.
12) 1068, 1113, 1146 і 1150 — ваганнє в численню залежить від того, чи рахувати сюди і другий і третїй похід Ізяслава на Київ, коли він діставав заклики від Киян.
13) Як то ми бачимо в двох разах, що Київська лїтопись не згадує про участь громади, а згадують иньші — Суздальська та Новгородська (про Ярополка й друге князюваннє Ізяслава Давидовича).
14) Іпат. c. 230.
15) Соловйов 1 c. 494, СергЂевичъ — Юридическія древности II c. 76.
16) Іпат. с. 251.
17) Лавр. с. 395.
18) Іпат. c. 342.
19) Іпат. c. 360.
20) а се вы
