ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ - Самовидець

127 Мошенці перейшли на Лівобережжя влітку 1675 р. ще до того, як з’явились війська Самойловича і Ромодановського (Акты ЮЗР, XII, № 73, стор. 219 — 220; №84, стор. 244 — 245).

1676

128 Царський наказ гетьманові І. Самойловичу виступити проти Дорошенка був даний Г. Ромодановському в Москві 19.VII 1676 р. Дорошенко здався 19.IX 1676 (Акты ЮЗР, XII, стор. 682; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 325).

129 Очолював турецьке військо Ібрагім Шайтан-паша. Польське військо турки обложили під Журавном. За угодою, що була укладена між Польщею і Туреччиною, за Річчю Посполитою залишилась Біла Церква і Паволоч (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 327).

130 Соловецький монастир було здобуто 22.1 1676 р. Цар Олексій Михайлович помер 30.I 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 328). 178

131 Початок сектантської діяльності Капітона припадає на 1639 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 328).

132 П. Рославця і С. Адамовича судили в січні 1677 р. Крім козацької старшини на цьому суді були присутні і представники вищого духовенства Л. Баранович та Й. Галятовський (АктыЮЗР, XII, №224, стор. 848 — 874; XIII, № 6, стор. 22 — 23).

1677

133 Переяславський полковник Думитрашко Райча утік до О. Гоголя на Правобережну Україну (Акты ЮЗР, XIII, № 19, стор. 91).

134 Лише П. Рославець і С. Адамович були відправлені до Москви, інші перебували у Батуринській в’язниці (Акты ЮЗР XIII, №60, стор. 233).

135 Війська гетьмана Самойловича досягли Дніпра 24 серпня, а російські війська Ромодановського 25 серпня (Акты ЮЗР, XIII, №79, стор. 290 — 291; № 88, стор. 364).

136 Гетьман Самойлович надіслав під Чигирин загін козаків кількістю 1000 чол. 1677 р. велись тільки підготовчі роботи для ремонту чигиринських мурів (Акты ЮЗР, XIII, №79, стор. 295; №82, стор. 314).

1678

137 Військо калмиків і черкесів очолював Каспулат (Акты ЮЗР, XIII, № 145, стор. 628, 633 — 634, 644 — 645, 650, 672).

1679

138 Переяславський полковник І. Лисенко розгромив під Воронковим один татарський загін Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 337).

139 Насправді татари досягли Лубен на схід від Лукомля і Яблунева (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 337).

140 Царський уряд доручив І. Бутурліну та І. Чаадаеву завершити угоду з Польщею, підписану в Андрусові, і заплатити полякам 100 тис. крб. (Е. Замысловский, Сношения России с Польшей. — Журн. Министерства народного просвещения, 1888, № 2, стор. 465 — 466).

141 У розповіді про козацьке і російське війська, що перебували недалеко від Києва, літописець допустив ряд помилок, перелічуючи військову старшину, називаючи їх чини, імена, по-батькові. Брата П. В. Шереметева не було, а був його син Б. П. Шереметев. Не було й князя Хованського. Б. П. Шереметев був призначений товаришем М. А. Черкаського замість Хованського. І. А. Хованський із своїм військом 3 липня за наказом царя виїхав на захист Білгородської лінії. Під Києвом Хованських не було. Полки М. А. Черкаського, М. Ю. Долгорукова, П. В. Шереметева та І. Б. Милославського налічували 69 321 солдата (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 338 — 339).

143 Влітку 1679 р. осавул Охтирського полку Микита Уманець разом з товаришами був у розвідці поблизу Бугу та Дрижиполя. Переяславський полк стежив за ворогом за Дніпром на річкових переправах (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 339).

143 Кошовий І. Сірко влітку кілька разів спустошував турецькі поселення. Довідавшись про підготовку великого турецького нападу на Січ, Сірко відступив (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 340).

144 З-під Києва козацькі і російські загони відступили 8 вересня (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 341).

145 Поблизу Києва гетьман Самойлович залишив полк І. Новицького, а також піхотні полки Герасима і Андрія Ребриковського. Під Києвом був розгромлений невеликий татарський загін (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 18, стор. 410).

1681

146 В угоді, що її склав В. Тяпкін з кримським ханом, є пункт про «упоминки», що їх вимагав російський цар від хана. Про це ж йдеться і в шерстній грамоті хана, і в повідомленні Тяпкіна (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 343). 179

1683

147 Австрійський цісар Леопольд 1, почувши про наступ турецьких військ, залишив Відень, який обложили турки. Отже, битви між військами, очолюваними цісарем, і турецькими насправді не було (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 346).

148 Війська Яна Собеського у битві під Парканами 7 жовтня були розгромлені, і сам польський король ледве врятувався (Микола Петровський, Нариси історі України..., стор. 347).

1684

149 Козацькі війська під керівництвом Куницького виступили проти Туреччини в кінці грудня 1683 р. (Акты ЗР, V, № 144, стор. 174 — 175).

1685

160 1685 р. польські війська, якими командував Яблоновський, зробили невдалий похід в Молдавію і Буковину, а не в Угорщину, як пише літописець. Будучи хворим, Я. Собеський у цьому поході участі не брав (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 350). 180

161 Частина згаданих сіл була приєднана до Чернігівського полку Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 351).

1686

162 Підписуючи угоду з Росією, польський король Ян Собеський присягав у Львові (Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными, т. VI, СПб., 1862, стор. 1493; т. VII, СПб., 1864, стор. 97).