ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ - Самовидець

101 Серед посланців гетьмана І. Брюховецького до турецького султана, крім Григорія Гамалії і Лаврентія Кашпуровича, був також обозний Микита Безпалий (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292). 176

102 Гетьман І. Брюховецький був страчений 8.VI за ст. ст. 1668 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292 — 293).

103 Насправді П. Дорошенко повернув на південь, довідавшись про наступ на Правобережжя польських військ (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 293 — 294).

1669

104 Д. Многогрішний був обраний гетьманом на раді, що відбулася в грудні 1668 р. До того ж обрала його гетьманом лише частина козацьких полків Лівобережжя (Письма преосвященного Лазаря Барановича, Чернигов, 1865, № 48, стор. 59; Акты ЮЗР, VIII, №9, стор. 23).

105 За Глухівськими статтями, московські воєводи залишалися також і в м. Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, стор. 161; Акты ЮЗР, VIII, № 20, стор. 108).

106 М. Портянка був посланий П. Дорошенком до Константинополя після Корсунської ради, яка закінчилася 14 березня (Акты ЮЗР, VIII, № 30, стор. 130; №40, стор. 145).

107 Олександрійський патріарх Паїсій помер 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 302).

1670

108 У 20-х роках XVII ст. у Києві одночасно були митрополитами П. Могила і І. Копинський (С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. I, К., 1883, стор. 552 — 553; т. II, К., 1898, стор. 4 та ін.).

109 Константинопольський патріарх Мефодій своєю грамотою від 6.III 1666 р. затвердив Й. Тукальського київським митрополитом, надавши йому при цьому сакру. Р. Ракушка-Романовський був посланцем до Царгорода в справі суперечки між двома претендентами на львівське єпіскопство Й. Шумлянським і Є. Свистельницьким водночас від імені Тукальського і Дорошенка. Про це твердить сам патріарх Мефодій (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 303).

110 Гетьман Д. Многогрішний, довідавшись про прокляття його константинопольським патріархом Мефодієм, докладав усіх зусиль, щоб патріархова анафема була знята. У кінці жовтня 1670 р. він одержав благословенну грамоту від патріарха (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 303).

111 Ще й весною 1670 р. полкові міста Миргород і Полтава не визнавали владу гетьмана Многогрішного. 1670 р. був татарський напад на Лівобережжя (Акты ЮЗР, IX, № 50, стор. 212, 214).

1671

112 Й. Шумлянського гетьман Дорошенко зустрів щиро і гостинно, висловив митрополитові свої співчуття з приводу його ув’язнення. Випроваджаючи Шумлялського з Чигирина, Дорошенко просив його якомога скоріше виїжджати, бо незабаром має з’явитися татарська орда (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 305).

113 Битва під Брацлавом відбулася 26.VIII за ст. ст. (T. Korzon, Dola i niedola Jana. Sobieskiego, t. III, Kr., 1898, стор. 31).

1672

114 Татари напали на Тростянець в кінці грудня 1671 p. (A. Grabowski, Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski, t. II, Kr., 1845, стор. 156, 159).

115 Бунт польського війська на Україні був придушений Я. Собеським. Каштелян Лужицький, який відзначився під час розправи над польськими жовнірами, очолив польське військо на Україні, замінивши Я. Вижицького (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 309). 177

116 Гетьмана Многогрішного взято під варту Неєловим і разом з П. Рославцем відправлено до Москви (Акты ЮЗР, IX, № 147, стор. 694; № 148, стор. 814; № 149, стор. 817).

117 Порох вибухнув у Кам’янці в день переговорів з турками, а не під час облоги, коли в лютеранській каплиці вибухнули 160 гранат, і це, очевидно, літописець переплутав (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 310, 313).

118 Під час виборів гетьмана І. Самойловича був присутній князь Г. Ромодановський та думний дворянин І. Ржевський (Акты ЮЗР, IX, № 178, стор. 916; Источники малороссийской истории, т. I, М., 1858, стор. 234 — 238).

1673

119 Молдавський (волоський) господар разом з військом перейшов на сторону Польщі в кінці жовтня н. ст., мултянський (валаський) — 10.XI ст. ст., напередодні перемоги над турками (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 314).

120 Польське військо було вигнано з Молдавії молдавськими військами і турецькими загонами 1674 р. Польські залоги залишились, крім Сучави, Хотина, ще й у Німці (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 314).

1674

121 Гетьман І. Самойлович і Г. Ромодановський відправили під Чигирин загін військ під командуванням переяславського полковника Райчі і П. Скуратова (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 315 — 316).

122 Насправді битва була під Лисянкою (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 316 — 317).

123 Разом з ордою прийшли два султани. Ця татарська орда і козаки А. Дорошенка були розгромлені козацьким і російським військами, які захопили при цьому 21 татарина Акты ЮЗР, XI, № 151, стор. 502, 503, 506; № 158,стор. 527).

124 Д. Вишневецький став коронним гетьманом 1676 р. після коронації Я. Собеського. Тоді ж і С. Яблоновський став польним гетьманом. Привілей, даний Яблоновському, має дату 8.IV 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 320).

1675

125 Польські війська захопили Паволоч у кінці травня 1675 р.; війська Я. Собеського вирушили у квітні з Брацлава до Золочева, Ярослава, а звідти до Львова. В зв’язку з тим, що почалася війна з турками і татарами, Я. Собеський був коронований на початку 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 322).

126 Після присяги російському цареві 10.Х і відправлення санджаків до Москви Дорошенко позбавлявся права вести переговори з Кримом і Туреччиною. Серед санджаків, які прибули до Москви 12.I 1676 р., був і