Велика історія України - Микола Голубець
Не подобалося це Святославові Всеволодичеві з Олеговичів. Під покришкою недодержання умови Ярославом, він нагнав його з Києва, а не думаючи залишатися в ньому, пограбив місто й відійшов. Тоді вернувся Ярослав до Києва й зігнав свою злість на киянах, що їх нібито за зраду обложив великою контрибуцією. Тимчасом Ростиславичам стало жаль Києва, що його так великодушно віддали Ярославові й вони звернулися до… Андрія Боголюбського, того самого, що перед ним так хоробро боронили своєї суверенности й попросили, щоб він «наділив» їх Києвом.
Щиро зрадів такою малодушністю Ростиславичів Андрій. Але хитрий суздалець не зразу відповів на покірну просьбу Ростиславичів. А там не вспів відповісти взагалі; згинув з рук власних бояр (1174 р.) після чого почалася в Суздальщині домашня війна, а з нею разом припинився, на якийсь час, вплив суздальської півночі на український південь. Щойно тоді, коли побідником в тій домашній війні вийшов брат Андрія Всеволод Юрієвич, й забезпечив своє самовладне становище в Ростово-Суздальщині, оживлюється вплив півночі на українську політику.
Тимчасом Ярослав луцький сам відрікся Києва коли побачив, що крім небезпечного титулу він йому нічого не приніс. Зараз таки зайняв його Роман Ростиславич Смоленський (1175). Але й він не загрів тут довго місця. Давний претендент на Київ Святослав Всеволодич з Олеговичів скориставши з того, що половці розгромили Ростиславичів під Раставцем, зібрав військо й прогнав Романа з Києва; а хоч Ростиславичі могли його відтіля виперти, то передбачуючи затяжну боротьбу, пішли з ним на угоду: залишили йому Київ з пустим титулом київського князя, а собі вимовили київські волости.
Своє обмеження до київського стола й пустого титулу відчув Святослав зразу як зневагу й пробував здобути собі справжню силу й повагу патріярха української землі. Навіть не завагався станути на прю з Всеволодом Суздальським й для цього затіяв складну політичну гру та широко закроєну воєнну кампанію, але програвши на всіх фронтах, остаточно погодився з своїм скромним становищем і заключив нову угоду з Ростиславичами (1181 р.) на старих умовах.
Протиполовецька кампанія
По тій умові запанував поміж князями сякий-такий мир. Зчасом Святослав виборов собі деякий послух у князів і повагу в заграничній політиці. Між іншими візантійський цісар Ісаак Ангел видав за його внучку Офимію Глібівну свого сина й наслідника Олексія. Рівночасно наладнані відносини в нутрі, позволили українським князям на доволі інтензивну протиполовецьку акцію, яка виповнює десятиліття 1184-1194 рр. Протягом того часу приходить до більше, як двацяти нападів і походів з обох сторін, при чому головним тереном кампанії стає Поросся в Київщині та Переяславщина. З українського боку добуває собі слави в тій кампанії сам Святослав, Рюрик Ростиславич з сином Ростиславом, Володимир Глібович й нарешті оспіваний Словом о полку Ігоря - Ігор Святославич князь новгород-сіверський. З половецького боку був героєм кампанії хан Кончак, син того Отрока, що його колись загнав Володимир Мономах за Кавказ. Кампанія починається з невдачного походу Кончака на Україну 1184 р. Українські князі, не то що прогнали його, але й запустилися на половецькі кочовища, та сильно їх попустошили. В липні того самого року пішли українські князі походом на Низ і за р. Орелею розгромили половців, набравши багато здобичі та полону. Між іншими попав в українську неволю половецький хан Кобяк. Героєм того успішного походу був Святослав, що про нього читаємо в безсмертному Слові:
«Ігор з братом розбудили половецьку силу, що її приспав грізний, великий київський князь Святослав: прибив своїми сильними полками й сталевими мечами, наступив на половецьку землю й притоптав холми та яруги, скаламутив ріки й озера, висушив потоки й болота, а Поганого Кобяка, наче буря вихопив зпоміж залізних половецьких полків. Упав Кобяк навколішки в городі Києві у Святославовій гридниці. Німці й венеціянці, греки й моравяни виспівують славу Святославу».
Не подарував Кончак тієї зневаги й весною 1185 р. рушив на Переяславщину. А хоча притяг з собою якісь невидані луки-самостріли й мав якогось «бесурмена», що стріляв «живим огнем», то біля Хорола розгромили його українські князі Святослав і Рюрик. Вслід за втікачами пустили вони Чорних Клобуків й вони пограбили ще й половецькі кочовища.
Похід Ігоря Святославича
Протиполовецька кампанія почалася щасливо і якби українські князі виступали спільно та при постійному порозумінні, булаб вона напевне закінчилася повною перемогою і зломала половецьку силу надовго перед монгольською навалою. На жаль князі, що досі билися за уділи й кривавилися під стінами Києва, тепер, кожний на свою руку, забажали слави й добичі на половецькому полі. Ігор Святославич, зговорившися з кількома молодшими князями, вибрався в квітні 1185 р. походом у половецькі степи. Половці, насторожені Чорними Клобуками й попереджені про задуманий похід Святослава, стріли Ігоря боєм. Щастя зразу сприяло Ігореві й у першій зустрічі він побив половців та розграбив їхні «вежі». Але половці не дали за вигране. Вони скоро змобілізували «всю половецьку землю» й заступили Ігореві дорогу над р. Каялою. Тут прийшло то до нещасного бою, що ляг в основу найкращої перлини українського письменства, що дійшла до нас із княжих часів.
«Слово о полку Ігоря, сина Святослава, внука Олегового»
Темою Слова був отой нещасливий похід Ігоря Святославича, князя новгородсіверського з Всеволодом, князем трубчевським, Володимиром путивельським і Святославом рильським на половців у 1185 р. В порівнанні з літописним оповіданням про той похід, оповіданням Слова виказує деякі різниці. Так і видно, що Слово складене не на основі літопису, а радше під впливом народніх переказів, може й пісень, що їх співали про той похід. Особливо замітна різниця в світогляді літописця й автора Слова. Літописець - людина духовного стану, пояснює всі вдачі й неудачі походу в дусі христіянства тоді, коли автор Слова, напевне княжий дружинник, а може й учасник походу, наближується своїм світоглядом до залишків поганства в народі, що звязує хід подій з таємничими силами боготвореної природи. Позатим Слово, як поема, поминає деякі подробиці, підчеркувані літописом, а видвигає те в події, що краще підходить
