Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України - Колектив авторів

розміру відповідальності перевізника законодавець у ч. 2 ст. 924 ЦК, ст. 13 Закону «Про транспорт», ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» вкрай необачно використовує термін «фактична шкода» та відходить при цьому від термінології, що використовується при визначенні збитків у ч. 2 ст. 22 ЦК (див. про це п. 3 коментаря до ст. 623 ЦК). Оскільки визначення фактичної шкоди в законах не наводиться, її слід розуміти так, як спеціальні закони визначають межі відповідальності перевізника за незбереження вантажу. Із ст. 314 ГК, ст. 179 КТМ випливає, що під «фактичною шкодою», яка завдана незбереженням вантажу при перевезенні та яка підлягає відшкодуванню, слід розуміти вартість (дійсну вартість) вантажу, який втрачено або якого не вистачає, а також суму, на яку зменшилась вартість пошкодження вантажу. Лише в силу спеціального правила п. 2 ст. 93 Повітряного кодексу за втрату, пошкодження або нестачу вантажу, прийнятого без оголошеної цінності, перевізник відповідає в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів з урахуванням меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.

6. Вартість вантажу, що підлягає відшкодуванню перевізником, визначається на підставі спеціальних правил, які встановлені стосовно окремих видів транспорту.

7. На залізничному транспорті вартість вантажу згідно з частиною першою ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77] має визначатись відповідно до Статуту залізниць [278]. За втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, залізниця несе відповідальність у розмірі оголошеної вартості. Залізниці надається право доводити, що дійсна вартість вантажу є меншою, ніж оголошена. Якщо це буде доведено, залізниця буде нести відповідальність у межах дійсної вартості вантажу. Одержувачеві (відправникові) не надається право доводити, що дійсна вартість вантажу є меншою, ніж оголошена. Якщо вартість вантажу не оголошена, вона визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 СЗУ). Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість вантажу (ст. 114 СЗУ).

8. При морському перевезенні дійсна вартість втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає, визначається за цінами порту призначення на той час, коли туди прийшло або повинно було прийти судно, а при неможливості визначати ці ціни — за цінами порту відправлення і часом відправлення вантажу, збільшеними на суму витрат, пов’язаних з перевезеннями. При цьому встановлюються межі відповідальності перевізника, якщо вартість вантажу не була вказана в коносаменті. В таких випадках гранична сума відшкодування вартості вантажу не може перевищувати 666,67 розрахункових одиниць (такою є спеціальна одиниця запозичення Міжнародного валютного фонду) за пошкоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, або 2,0 розрахункових одиниць за один кілограм маси брутто пошкодженого, зіпсованого вантажу або вантажу, якого не вистачає (залежно від того, яка сума більша) (ст. 181 КТМ [23]).

9. При застосуванні ч. 2 ст. 924 ЦК, що визначає розмір відповідальності перевізника за незбереження вантажу при перевезенні, слід враховувати співвідношення цієї статті з ч. З ст. 22 ЦК, що визначає склад збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка відповідальна за їх завдання. Зазвичай вважається, що в ч. 2 ст. 924 ЦК формулюється спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню перед положенням ч. 2 ст. 22 ЦК. Але такою думкою невиправдано розширюється сфера дії правила про переважне застосування спеціального правила. Це правило застосовується у разі логічної несумісності двох правових приписів. У даному випадку такої несумісності немає: ч. 2 ст. 924 ЦК встановлює правило про відшкодування «фактичної шкоди», а ч. 2 ст. 22 ЦК встановлює, що відшкодовується не тільки «фактична шкода», а й інші збитки. Але це не означає, що перевізник відшкодовує інші збитки, завдані незбереженням вантажу, бо в ч. 3 ст. 22 міститься застереження про те, що збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо законом не передбачено відшкодування їх у меншому або більшому розмірі.

10. Пункт 7 ч. 1 ст. 7 Закону «Про страхування» [139] визнає обов’язковим авіаційне страхування цивільної авіації. Стаття 103 Повітряного кодексу [21] більш конкретно зобов’язує повітряного перевізника страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних, зокрема, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення.

Відповідно до п. 13 Порядку і правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації [311] мінімальна сума, на яку повітряний перевізник зобов’язаний страхувати свою відповідальність за незбереження багажу, пошти, вантажу, становить: 1) на випадок втрати або шкоди, заподіяної багажу, пошті, вантажу, — суму, еквівалентну 20 доларам США за кожен кілограм ваги; 2) на випадок утрати речей (поклажі), що знаходиться у пасажира, — суму, еквівалентну 400 доларам США.

Отримання пасажиром, власником вантажу страхового відшкодування не звільняє повітряного перевізника від відповідальності за незбереження багажу, пошти, вантажу, речей (поклажі), що знаходяться у пасажира, але відповідно зменшує суму, яка має бути відшкодована пасажиру чи власнику вантажу безпосередньо повітряним перевізником.

11. У разі страхування вантажу, багажу, пошти, яке здійснюється вантажовідправником, страхування пасажира, та отримання у зв’язку з цим страхового відшкодування, розмір відповідальності перевізника за незбереження вантажу, багажу, пошти, встановлений ст. 924 ЦК та спеціальними правилами, не зменшується. Залежно від умов страхування право на пред’явлення вимоги про відшкодування збитків розподіляється між страхувальником (особою, на користь якої укладено договір страхування) і страховиком.

Стаття 925. Пред’явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення

1. До пред’явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти, можливим є пред’явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).

2. Позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

3. До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти,