Країна Моксель, або Московія. Книга 2 - Володимир Броніславович Бєлінський

Цих істин читачі не зможуть знайти в російській історії. Хоча вони беззаперечні.

Однак картина буде неповною, якщо не відзначимо й другий принципово важливий факт, який стався в країні Моксель 1238 року. Мова йде про перший перепис населення ростовсько-суздальської землі. Російська історична наука зробила все можливе, щоб приховати факт першого перепису населення й час його проведення. Найчастіше з цього питання насаджувалися відверті вигадки. Ми ж повинні розуміти, що в переписі населення була зацікавлена навіть колишня князівська влада, щоб хоч якимось чином визначитися з кількістю данини для хана. Адже за збір данини відповідали в першу чергу місцеві князі, у той час як баскаки вели нагляд за виконанням збору й вершили правосуддя.

Мені довго довелося шуїсати хоч найменшу зачіпку щодо цього. Зачищення матеріалу було проведено настільки ретельно, що практично не залишилося жодних слідів. Лише вивчаючи книгу авторів радянського періоду В. Д. Грекова й А. Ю. Якубовського "Золота Орда і її падіння", вдалося знайти підтвердження того давнього першого перепису. До речі, книга видана комісією Академії наук СРСР під особистою редакцією президента Академії С. І. Вавілова. І мова, як бачите, йшла не про розквіт і могутність Золотої Орди, а саме про "її падіння". Такі парадокси "сказання" російської історії!

Читаємо:

"Для першого перепису й збору данини Вату послав баскаків. Про цей перший перепис ми маємо лише натяки" [54, с. 221].

Отже, в ростовсько-суздальській землі за перші роки своєї влади хани Золотої Орди провели три переписи населення:

І перепис: 1237—1238 роки (хан Батий);

ІІ перепис: 1257—1259 роки (хан Берке);

ІІІ перепис: 1272 рік (хан Менгу-Тимур).

Читачі, очевидно, звернули увагу, як суттєво суперечать ці факти й діяння ханів Орди цинічним твердженням московитів про дикість і варварство завойовників. Це типове поводження великоросів — вихваляти себе й своє, а принижувати сусіда й супротивника за допомогою звичайної брехні, підтасуванням фактів і вимислів.

Не будемо нагадувати, яким чином на початку 1238 року хан Батий призначив Володимирським князем Ярослава Всеволодовича ("шапкозакидателя"), прийнявши від нього клятву на вірність, і 6-літнього сина Олександра, прозваного Невським, в аманати (заручники). Про це докладно мовилося в першій книзі.

Нагадаю лише: був князь Ярослав з міста, "що здалося на капітуляцію", Переславля-Заліського, який неабияк прислужився ханові Батию.

Отже, по лінії князівської колонізації мерянської землі ми коротко оглянули весь період перебування перших Рюриковичів у ростовсько-суздальському краї, їхні діяння, міжусобиці, середовище перебування, склад населення краю до перших кардинальних рішень хана Батия щодо зміни статусу самої землі й статусу князя.

Князі країни Моксель із 1238 року перетворилися на звичайних слуг хана і його влади, а сама територія ростовсько-суздальської землі разом із фінським етносом стала рядовим улусом Золотої Орди. Законодавчу й виконавчу владу у Володимирському улусі здійснював Великий Баскак, починаючи з 1238 року, з першого дня завоювання. Така правда історії.

7

Паралельно з князівською колонізацією країни Моксель відбувалася і її церковно-монастирська колонізація. При цьому необхідно знати: якщо князівська колонізація практично не мала жодного значення для встановлення "московської державності", то церковна колонізація фінських племен стала одним із головних факторів тієї "державності". Позаяк: "Російський народ одержав дві багатих історичних спадщини — монгольську і візантійську... співвідношення між впливом монгольським і візантійським у російській історії є співвідношення між порядком факту і порядком ідеї.

Монгольська спадщина полегшила російському народові створення плоті... держави.

Візантійська спадщина озброїла російський народ потрібним для створення світової держави ладом ідей" [56, с. 33].

Не більше й не менше!

Саме хани Золотої Орди та привілейована в Орді православна церква стали тими головними інструментами, завдяки яким з’явилися Москва, московити і сама Московська держава. Все інше, як то кажуть, додалося. І династія князів Рюриковичів — у тому числі. Хоча зазначимо: ханам Золотої Орди й на гадку не спадало що-небудь подібне. Однак їхні дії та рішення сприяли саме такому перебігу подій.

Розглянемо найбільш характерні дії та епізоди з життя православної церкви в ростовсько-суздальській землі, її владик і методи їхніх діянь. Пізнаємо саму суть тієї церкви й процес її зрощування з державною владою. Установимо, як саме дії православної церкви сприяли перетворенню фінських язичницьких племен на "плем’я московитів", а пізніше — на "великоросів". Розглянемо три головних періоди становлення православ’я в ростовсько-суздальській землі. Ось вони:

— період невпевненого просування (1073—1237);

— період відданого служіння Орді (1238—1354);

— період монастирського засилля (1354— 1505).

І. Період невпевненого просування церкви

Ми пам’ятаємо, що так звані "загальноросійські літописні зводи" нав’язували душу про двох єпископів ростовсько-суздальської землі — Феодора та Ілларіона, які нібито побували в ній до 1073 року.

Уже на стадії завершення написання другого тому роману-дослідження "Країни Моксель" мені вдалося знайти церковну книгу "Древні Святині Ростова Великого" — твір графа М. Толстого", виданий у Москві 1847 року в Університетській друкарні. Книга, звичайно, пройшла найсуворішу церковну цензуру. Про що повідано на її перших сторінках. У ІІІ розділі книги: "Історичні відомості про Архієреїв Ростовських" чітко зафіксовано:

"а) Феодор Грек.., та б) Іларіон, так само Грек... існування обох цих Єпископів доволі сумнівне, і низка святителів Ростовських вірогідно починається зі Св. Леонтія" [48, с. 68].

Офіційна церковна наука була змушена визнати факт наявності "доважку брехні" у питанні, яке стосується перших святителів країни Моксель, і зуміла відмовитися від відвертого вимислу. Тобто достовірно встановлено, що першим єпископом, який ступив на ростовсько-суздальську землю, став Св. Леонтій. І ступив святитель на ту землю тільки в 1073 році. Він появився в країні "дикій і ворожій" і був убитий мерянами того ж 1073 року. Ми вже писали, як це сталося.

Другим єпископом, який з’явився в країні Моксель, став Святий Ісайя. Він, згідно з книгою графа М. В. Толстого, "преставився (відійшов у інший світ) 1089 року Травня 15" [48, с. 68].

Наступним достовірно встановленим єпископом у ростовсько-суздальській землі був "Нестор, настановлений близько 1150, вигнаний Андрієм Боголюбським у 1156" [48. с. 69].

Однак граф Толстой не зміг обійтися без власного "доважку брехні". Він перед Нестором згадав про нібито чинного в країні Моксель єпископа Єфрема І. Оскільки той Єфрем: "У посланні єп. Симона до блаженного Полікарпа йменується Суздальським” [48, с. 69].

Не будемо вести дискусію щодо вірогідності даних про існування єпископа Єфрема. Хоча зауважимо, що сумнівне одиничне слово "суздальський" не може бути достовірним доказом. Тим паче, що абсолютно нічого не відомо про діяльність Єфрема в ростовсько-суздальській землі. Та й усі історики згодні,