Прокрастинація - Джейн Б. Бурка
Ця доречна рекомендація має сенс. Здавалося б, прокрастинатори мали би хапатися за можливість зменшити своє навантаження. Та коли ми просимо людей подумати конкретно, від якого саме проекту вони могли би відмовитись, вони, замість відчути полегшення, зазвичай протестують. Чому? Ось кілька причин, якими прокрастинатори пояснюють, чому вони не делегують обов’язки.
«Я маю впоратися з усім сам». У своїй гонитві за ідеальністю ви можете вважати, що ви ніколи не повинні просити про допомогу. Тому, на вашу думку, делегування означає, що ви не зуміли впоратися зі своїми обов’язками або що вам бракує компетентності. «Я думала над тим, аби найняти когось для прибирання дому, поки я працювала над важливою справою в суді, — сказала одна адвокатка, — та я знаю жінок настільки організованих, що вони встигають усе, то й я маю бути такою самою».
Ми не вважаємо делегування за провал. Це — вміння. Насправді провалом є те, що людина вперто тримається за всі справи у своєму житті, в результаті чого виконує лише половину.
«Ніхто не зробить цього так, як я». Це ще одна пастка перфекціоніста. Хоча у світі й можуть існувати завдання, які здатні виконати ви — і тільки ви, — та хіба це справді стосується всього у вашому списку незавершених справ? Навіть якщо хтось інший зробить це не так, як ви, то краще вже зробити це інакше, ніж залишити незробленим узагалі. Якщо ви делегуєте якісь завдання, то не матимете цілковитого контролю. Можливо, вам варто змиритись із цією втратою заради виконаного завдання.
«Делегувати — значить здатися». Ви можете почуватися надто винним, щоб попросити про допомогу. Ви можете вважати, що через те, що були Дуже Поганим, тепер мусите бути Дуже Хорошим, аби компенсувати різницю. Ви можете вважати, що не заслуговуєте на допомогу, тож не маєте права делегувати чи покладатися на інших.
Відмовлятися від допомоги — це хороший спосіб допрокрастинуватися до мучеництва. «Я був єдиним у своєму комітеті, хто був неготовий до засідання, — розповідає член ради директорів благодійної організації. — Я почувався так жахливо, що не міг ні з ким про це поговорити. Вони робили свою роботу; чого б це вони мали допомагати мені з моєю? Я хотів наступного разу підготуватися особливо ретельно, та не зміг, тому я просто не пішов на засідання. А потім я вийшов зі складу ради».
Стоїчний та самокаральний підхід не підвищує вашої продуктивності; він підвищує лише напруження, а отже — й ваші страждання. Збільшувати напруження — це збільшувати проблеми.
«Я можу делегувати не те завдання не тій людині». Навіть якщо ви загалом погоджуєтеся, що існують якісь справи, які ви могли би комусь делегувати, ви можете прокрастинувати з вирішенням того, що саме і кому саме делегувати. Найкраще делегувати тому, хто здатен вам допомогти, хто не має на вас зуба і хто не є прокрастинатором чи перфекціоністом. Також добре було би відпустити завдання, які не вимагають від вас постійного контролю або суперечать вашим цілям. Та якщо ви припустите, що є тільки один-єдиний правильний спосіб делегувати, то не зможете ні на крок просунутися вперед у пошуку ідеального рішення. Усе що ви передасте, — і рутинне, і важливе, — полегшить вашу ношу.
«Я не матиму, на що відволіктися». Уявіть собі, що вам допомагають з тією купою завдань, яка зараз тягне вас на дно. Що тоді? Ви будете позбавлені тиску всіх отих термінових речей — і між вами та справді важливими справами, яких ви давно уникаєте, утвориться певна порожнеча. Тож ви зіткнетеся віч-на-віч зі своїми страхами. І якщо ви зможете скоротити списки своїх справ, попереджаємо, що спершу ви відчуватимете більше тривоги, ніж полегшення. Та якщо ви не здаватиметеся і будете боротися зі своїми глибинними страхами, згодом, імовірно, прийде полегшення.
Не розпилюйтеся на велику кількість справ водночас. Ми знали одного студента коледжу, Ітана, який вивчав 18 блоків дисциплін, марширував в оркестрі коледжу, грав у внутрішній футбольній команді і часто їздив додому, аби побачитись із дівчиною. Він втискав навчання у ті проміжки в міжміських переїздах або між оркестром і футболом. І хоча Ітан стверджував, що навчання було його основним пріоритетом, поводився він так, наче навчання стояло останнім пунктом у його списку.
Звісно, якби Ітан справді хотів краще вчитися, йому довелося б від чогось відмовитися — кинути оркестр або футбол чи брати менше навчальних дисциплін. Та, коли ми йому це запропонували, він відмовився. Ітан хотів встигнути все.
Чи бути зайнятим — це те саме, що прокрастинувати? Може й так, якщо, як у випадку з Ітаном, ви використовуєте власну зайнятість, аби уникати чогось важливішого. Коли ви берете на себе багато зобов’язань, ви не просто закладаєте ґрунт для прокрастинації, ви даєте собі готове виправдання: «Насправді, я не прокрастиную; я просто надто зайнятий, щоб усе робити вчасно».
Уважно придивіться до своїх зобов’язань (для цього може знадобитися антиграфік). Ви розпилюєтеся на велику кількість справ. Це спосіб прокрастинувати, займаючись чимось важливим. Чи є серед цих справ якісь, від яких ви справді могли би відмовитися? Так, ви можете втратити щось. Але чи потрібне це для вищої мети?
Цей урок дався нам важко, коли ми намагалися написати перше видання цієї книжки, працюючи паралельно повний робочий день на основній роботі. Вгадайте, що трапилося? Ми не могли цього зробити! На додачу до того, що нас безжалісно дратувала наша прокрастинація, ми почувалися кепсько, бо не просувалися вперед. Врешті з величезним полегшенням ми вирішили спробувати працювати на півставки і писати на півставки. Це подіяло. Хоча нам бракувало наших колег і наших зарплат, у нас врешті з’явилося вдосталь часу на те, щоб писати.
Визначте власний «прайм-тайм». Якщо ви обіцяєте собі щоранку перед роботою виділяти 30 хвилин на гімнастику, однак ви не зовсім «жайвір» і заледве встигаєте на роботу, то ви прирікаєте себе на провал. Кожному з нас притаманні природні біоритми. Подумайте, в якій частині дня у вас найбільше розумової енергії, коли ви маєте найбільше фізичних сил, коли вам найбільше хочеться спілкуватись і коли ви почуваєтеся виснаженим. Немає сенсу планувати щовечора після роботи писати свій роман, якщо все, на що вистачає ваших сил увечері, — це задрімати чи почитати роман, який написав хтось інший.
Ви, мабуть, вже розумієте, у чому тут полягає проблема для прокрастинаторів. Визначити власний «прайм-тайм» — найпродуктивніший час — значить визнати, що якийсь період доби є для вас менш продуктивним.
