Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський
«8 серпня 1621 року козаки переправилися на правий берег Дністра під Могилевом-Подільським. Вступивши на молдавську територію, вони розпочали бойові дії» [227, с. 38].
Звичайно, козацьке командування розуміло: якщо вони не прийдуть на допомогу (полякам та литовцям), то турецька армія, яка сукупно налічувала 160–170 тисяч осіб, почергово розіб’є і перших, і других. А те, що Османська імперія не залишить Русь-Україну в спокою, не викликало сумніву.
«У 20-х числах серпня головні козацькі сили було сконцентровано в районі Могилева на Дністрі. 21 серпня по дорозі з Варшави під Хотин прибув П. Сагайдачний, посол Війська Запорозького до короля. Литовський гетьман (Ян Ходкевич — головнокомандувач армії Речі Посполитої, керівник Хотинської битви. — В.Б.) був зацікавлений у тому, щоб він якомога швидше добрався до козаків та поквапив їх іти на з’єднання з польсько-литовським військом. Отож, П. Сагайдачний невдовзі виступив з-під Хотина у супроводі наданої йому охорони. Однак замість знайти запорожців, він натрапив на турецький табір. Під час бою, що зав’язався, П. Сагайдачний дістав вогнепальне поранення в руку. Все ж йому вдалося врятуватися, і 25 серпня він розшукав козацьке військо під Могилевом, Того ж таки дня козаки зібрали раду, на якій П. Сагайдачний прозвітував про результати свого посольства до короля. Його розповідь про обіцянки, які дав Сигізмунд III у відповідь на козацькі вимоги (які насправді король не збирався виконувати), схвально сприйняли учасники ради. Невдоволені командуванням Я. Бородавки, козаки скинули його з гетьманства і напередодні вирішального зіткнення з армією Османа II вручили гетьманську булаву досвідченому полководцю П. Сагайдачному. Новообраний гетьман наказав вишикувати рухомий табір із возів і виступити до Хотина.
Попри те, що з 25 серпня козаків під час маршу атакували татари, а також передові підрозділи турків, вони майже без втрат надвечір 1 вересня прибули до Хотина,.. отаборилися в долині Дністра» [227, с. 99].
Литовський гетьман Ян Ходкевич чекав ще на підхід війська на чолі з польським королевичем Владиславом. 2 вересня підрозділи армій останнього підійшли до Дністра навпроти Хотинського замку. І позаяк міст через Дністер був пошкоджений, то переправа армії польського королевича закінчилася тільки 8 вересня 1621 року.
Польсько-українсько-литовська армія мала у своєму складі близько 90–92 тисячі людей під Хотином; турецька — приблизно 150–160 тисяч. Хоча ці цифри можуть значно коливатися за різними джерелами. Ми користуватимемось даними праці «Хотинська війна 1621. Битва за Центральну Європу» українського доктора історичних наук Петра Саса та литовського доктора історичних наук Генуте Кіркене, 2011 року видання. Послухаємо: «У сухопутних бойових діях Хотинської війни взяло участь близько 110 тисяч вояків Османа II, а зі слугами та солдатами допоміжних служб — щонайменше 150–160 тисяч осіб. Річ Посполита спромоглася виставити коронне та литовське військо (до складу якого входило чимало іноземних найманців) загальною чисельністю 27 440–28 440 осіб, а зі слугами — 42 440–43 440 осіб. Сухопутні сили запорожців, які 1621 року вийшли на війну з турками, налічували 44 100 козаків, а разом з пахолками, джурами (молодими козаками, які виконували функції зброєносців, військових слуг) — близько 46–48 тисяч осіб. Це означає, що в рік Хотинської війни на суші і на морі воювало 51,6–53,6 тисячі козаків» [227, с. 127].
Хотинська війна складалася з кількох фаз. Різні автори говорять про різні фази протистояння, як і про причини виникнення тієї війни. Але майже всі історики погоджуються, що з 8 серпня 1621 року до початку вересня сухопутні воєнні дії вели переважно запорозькі козаки проти сателіта Османської імперії — Молдови.
«Сухопутна фаза Хотинської війни розпочалася після того, як 8 серпня 1621 р(оку) запорозькі сили на чолі з гетьманом Я. Бородавкою переправилися на правий берег Дністра під Могилевом-Подільським і розпочали воєнні дії на території Молдавського князівства. Запорозькі сили спустошили Сороки та Оргіїв і знищили довкола них усе, що могло дістатися ворогові. Молдавський господар утік із Ясс, столиці князівства…
Оскільки запорозькі підрозділи діяли розпорошено, для багатьох з них це мало тяжкі наслідки. В щоденнику Хотинської війни Я. Собеського є повідомлення про те, що 27 серпня чотириста козаків наткнулися на ворога. Зайнявши позицію в горах, вони вступили в бій з армією Османа II і упродовж двох днів сковували її просування до Хотина» [227, с. 98].
Слід мати на увазі, що облаштовуючи Хотинське поле перед майбутньою битвою, головнокомандувач польської армії Ян Ходкевич запросив до спорудження фортифікації одного із найкращих тогочасних фахівців — голландського інженера Вільгельма Аппельмана.
«Аби ніщо не заважало втіленню у життя фортифікаційних ідей В. Аппельмана, польсько-литовське командування вирішило спалити місто Хотин. Залишивши тільки муровану церкву, пристосувавши її до потреб оборони. Щось споруджувати у східній частині майбутнього військового табору не виникало необхідності. Адже там на високих кручах над Дністром вже стояв цегляний Хотинський замок із трьома вежами та мурами, ширина яких становила 6 м, а висота — до 40 м. Із півночі замок омивав потік, русло якого пролягало глибоким урвищем. Однак головну роль в обороні польсько-литовського війська повинен був відіграти не цей порівняно невеликий замок, а захищені від артилерійського вогню укріплення. Йдеться, зокрема, про високий земляний вал із викопаним перед ним ровом, що тягнувся на декілька кілометрів навколо позицій війська Я. Ходкевича… Перед табірним валом, на певній відстані від нього, вирили окопи, що стали передньою лінією оборони… оборона польсько-литовської армії була ешелонована, що створювало труднощі для ворога, який намагався її прорвати…» [227, с. 80–81].
Зрозуміло, що запорозькі козаки, прибувши до табору польсько-литовського війська та зайнявши на південь від фортеці берег річки Дністра, фортифікаційних споруд не мали. Укріплення та захисні споруди довелося зводити під час Хотинської війни.
Якщо глянути на карту оборони польсько-литовсько-українського війська, то його ліве крило, вподовж Дністра, очолював гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який на чолі запорозьких козаків зайняв лівий, найважчий фланг оборони. На правому крилі оборони стояли цілковито польські підрозділи, якими командував С. Любомирський. В центрі розмістилися литовсько-польські підрозділи на чолі з Яном Ходкевичем. Прибулий на початку вересня королевич Владислав став поруч з Я. Ходкевичем, у центрі.
Як ми вже говорили, турецьку армію очолював особисто султан Осман II, котрий перед походом «за порадою євнуха Сулеймана, начальника гарему, знищив свого старшого брата Мегмеда. Ця акція цілком відповідала усталеній в Османській імперії правовій традиції, згідно з якою султан мав право убити своїх братів, щоб не допустити боротьби за трон» [227, с. 30].
Турецька армія підійшла до Хотина 2 вересня 1621 року, коли запорожці облаштовували свій табір, і позаяк не мала наміру оборонятись, а хотіла йти далі на Кам’янець-Подільський і Варшаву, то зразу ж нанесла удар по табору козаків. Розвідники донесли Осману II, «що козаки ще не встигли добре його (табір. — В.Б.) укріпити. Не
