Precedent UA — 2015 - Колектив авторів
51) рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2015 року, справа № 676/3856/14-к, суддя Кузняк-Годлевська Е. В.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44629335
Теза із рішення: «Крім того, висновки суду на виконання рішень Європейського суду з прав людини… не ґрунтуються на показаннях особи, домогтися допиту якої сторона захисту не мала можливості.
Так, в судовому засіданні був допитаний із застосуванням технічних засобів легендована особа під псевдонімом «ОСОБА_4», який частково скористався правом, наданим статті 63 Конституції України, щодо відомостей про його особу…»
52) рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 травня 2015 року, справа № 473/131/15-к, суддя Зубар Н. Б.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44028984
Теза із рішення: «…В даному випадку суд враховує, що відповідно до п. п.54, 55 Рішення Європейського суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України» — докази мають, як правило, подаватись у відкритому судовому засіданні у присутності обвинуваченого з розрахунку на аргумент у відповідь. З цього правила існують винятки, але вони не можуть порушувати права захисту. Як загальне правило пункти 1 і3 (d) статті 6 Конвенції вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше…»
53) рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2015 року, справа № 743/376/15-к, суддя Сташків В. Б.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45826240
Теза із рішення: «…Враховуючи наведені приписи ч. 4 статті 95 КПК України, з огляду на правову позицію Європейського Суду з прав людини, висловлену в рішенні «Корнєв і Карпенко проти України», враховуючи те, що потерпіла ОСОБА_10, свідки ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 в судовому засіданні не допитувались, у зв'язку з їх неявкою та позицією прокурора Софієнка В. В. про недоцільність їх допиту, а відтак безпосередньо судом не сприймались та обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_27 й їх захисники не мали можливості заперечити показання потерпілої ОСОБА_10 та цих свідків і допитати їх, у зв’язку із чим їх права щодо захисту виявляються обмеженими, — суд вважає, що показання потерпілої ОСОБА_10 (том 1, а. к.п 194) та свідків ОСОБА_20 (том 1, а. к.п. 73–74), ОСОБА_21 (том 2, а. к.п. 49–50), ОСОБА_22 (том 2, а. к.п. 51–52), ОСОБА_23 (том 2, а. к.п. 53–54), ОСОБА_24 (том 2, а. к.п. 55–56), ОСОБА_25 (том 2, а. к.п. 57–58), ОСОБА_26 (том 2, а. к.п. 59–60) дані на досудовому розслідуванні та зафіксовані у відповідних протоколах не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, як доказ, який підтверджує вину обвинувачених…»
Безпідставне тримання під вартоюКабулов проти України, № 41015/04, 19 листопада 2009 року (див. Загроза поганого поводження у разі видачі (екстрадиція)
Петухов проти України, № 43374/02, 21 жовтня 2010 року (див. Право на належну медичну допомогу)
Доронін проти України, № 16505/02, 19 лютого 2009 року (див. Використання адміністративного арешту в кримінальному провадженні)
Шалімов проти України, № 20808/02, 04 березня 2010 року (див. Право на побачення з рідними в місцях несвободи)
Корнейкова проти України, № 39884/05, 19 січня 2012 року (див. Незаконне тримання під вартою)
Сергій Волосюк проти України, № 1291/03, 12 березня 2009 року (див. Право на листування в місцях позбавлення волі)
Роман Мірошніченко проти України, № 34211/04, 19 лютого 2009 рокуФактичні обставини справи: 17 листопада 2000 року проти заявника була порушена кримінальна справа за підозрою у вчиненні ним розбою. Того ж дня заявника затримали та привезли до відділку міліції. 20 листопада заявникові пред’явили обвинувачення у вчиненні розбою і в той же день було прийнято рішення про взяття його під варту. Згодом заявникові були висунені додаткові обвинувачення у вчиненні розбою та крадіжки. Павлоградський міський суд 3 липня 2002 року виніс обвинувальний вирок відносно заявника, призначивши покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Заявник оскаржив вирок. Апеляційний суд Дніпропетровської області 6 грудня того ж року скасував вирок, встановивши, що він був постановлений на недостатніх доказах. Справу направили на додаткове досудове розслідування. Справа вкотре була передана до судового розгляду, але 6 травня 2003 року суд першої інстанції встановив, що на той момент ще не була зібрана достатня кількість доказів та направив справу знову на додаткове досудове розслідування. Прокурор оскаржив це рішення. Апеляційний суд 3 липня того ж року скасував рішення суду та направив справу на судовий розгляд, вказавши також невмотивовано, що заявник повинен продовжувати залишатися під вартою. 1 квітня 2004 року заявника засудили за вчинення крадіжки та розбою, призначивши покарання у вигляді 5 років позбавлення волі із відніманням строку, який він провів під вартою. Це рішення було залишено без змін апеляційним судом 9 червня 2004 року та Верховним Судом України — 17 березня 2005 року.
Суд встановив, те що заявник підозрювався у скоєнні серйозного злочину, можливо, спочатку виправдовувало його утримання під вартою, однак після певного часу судова влада була зобов'язана привести інші вагомі підстави для подальшого утримання під вартою, що не було зроблено в даному випадку; крім того, на жодній
