Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення - Мінеке Схіппер
Популярність і швидке поширення довгих штанів додавали цьому видові одягу лоску рівності та маскулінності, позаяк революційний стиль нової Республіки пасував винятково чоловікам. Відтепер останні відмовлялися від яскравих кольорів і орнаментів, у які були так залюблені і мужчини, і жінки ще до Революції. Та все-таки жінки, що позиціонували себе республіканками і революціонерками, як і чоловіки, не бажали більше бездумно прикрашати своє тіло, представники обох статей застерігали, що вони в таких шатах виступають усупереч природі. Суспільство мусило усвідомлювати, що така поведінка провокує неминучу загрозу нівелювати відмінності між статями.
Те, що нову моду зарезервували ексклюзивно для чоловіків, спонукало жінок дедалі більше мріяти про довгі штани. Поліцейську префектуру Парижа непокоїли сигнали щодо появи в столиці жінок у чоловічому одязі. 7 листопада 1800 року префектура заборонила жінкам носити одежу протилежної статі. Цей крок зумовлений наростаючою боязню хибної репрезентації. Якщо людина через поважну причину, приміром, за станом здоров’я, прагнула одягнутися в чоловічий наряд, то мусила звернутися за дозволом і залагодити необхідні формальності. Тих, хто ігнорував чинні правила, звинувачували у трансвестизмі, відхиленні, забороненому однаково чоловікам і жінкам. Приблизно століття по тому з’явилися дві поправки 1892-го і 1909 року щодо винятків заборони для жінок: «за рулем мотоцикла чи велосипеда» або «за вуздечкою з конем»296. Наприкінці 2012 року старий закон ще не був офіційно скасований. Французький сенатор розвідав про це і запустив механізм агітації. Міністр у правах жінок переконав парламент у тому, що французькі жінки мають право носити штани, навіть безвідносно до керма мотоцикла, велосипеда чи коня на вуздечці: заборона 1800 року втратила юридичну чинність, оскільки не відповідала принципам Конституції про права та рівність чоловіків і жінок297. У цілій Європі зростав інтерес до спорту як запоруки здоров’я. Ця тенденція дуже допомогла жінкам у становленні емансипації, особливого пошанівку заслужив велосипед.
Суфражистка Сьюзен Браунелл Ентоні написала 1897 року, що велосипед не лише звільнив жінок від тісних корсетів і довгих спідниць, а й сприяв їхній незалежності298. У Європі 1820 року чоловіки носили штани, були певні винятки, приміром, риза, мантія або ряса в суді, церкві чи на університетських церемоніях. У дев’ятнадцятому столітті штани були призначені тільки чоловікам, тож жінки вважали їх метафорою емансипації.
Крім усього іншого, переклад оповідей «Тисяча і одна ніч» європейськими мовами спростив шлях штанів під впливом орієнталізму до західного світу. У середині цього століття жінки почали носити довші штани мішкуватої форми, відомі як турецькі, або гаремні, штани. Їх одягали під спідницю, і сягали вони половини литки. Нова мода, що нагадувала закритий купальник того часу (див. мал. до підрозділу «Купання в купальнику чи без»), стала відомою під назвою bloomers (шаровари) на честь Амелії Блумер, яка сама одягалась за цією новою модою і зуміла привернути до неї увагу.
Велосипедний тур, 1887 р. Блумеризм, 1851 р.На щастя, у цих «екзотичних панталонах» не було нічого чоловічого. Амелія Блумер запевнила публіку в тому, що їй ніколи не бракувало поваги до себе з боку інших. Заспокійливо з вуст Блумер звучало й те, що «чоловік цілком на її боці»299. Новий вид одягу викликав переполох у англо-саксів, про це свідчать численні карикатури на жінок у штанах.
Поза сумнівом, багато правовірних імамів сьогодні мають спокій із цією цнотливою одежею: широкі штани ретельно ховають нижню частину тіла, а поверх них спокійно звисає спідниця. У той час новий дрес-код був не зовсім зрозумілий для жінок західного світу, що засвідчують коментарі Джейн Еллен Пантон щодо події в Лондоні, де їй перетнули дорогу кілька яскраво виражених дам-блумерок.
Кришка коробки з-під сигар «Bloomer Club» за часів, коли жінкам тільки-но дозволили носити штани під час їзди на конях і велосипедах, 1891 р.Дві жінки у довгих штанах, зав’язаних навколо гомілки, у спідниці сторчма, схожій на ту, що завжди носять балерини. Вони були в капелюхах із пір’ям, взуті у сірі черевики з лискучими шкіряними носаками… За своє життя я бачила багато різних спроб віднайти раціональний одяг. Зустрічала жінок, яким було видніше: чи то колесити на велосипеді парком у картатих панчохах, широких штанах довжиною до коліна і чоловічих піджаках, сорочках, краватках, чи то, як інші, волокти за собою метри тканини плаття брудними вулицями, на яких аж кишить хвороботворними мікробами. Та я не пригадую серед них жодної, настільки пронизливої, як ці дві блумерки, ще й тому, зокрема, що вуличні хлопці бігли за ними й вигукували різні масні слівця. Водночас, мабуть, абсурдно звучить те, що ці дивакуваті жінки – перші істоти, які усвідомили, що володіють ногами і здатні послуговуватися ними не так, як раніше… Я мимоволі згадувала свої прогулянки, під час яких тримала ярди тканини у стиснутих долонях, поки нижня спідниця крутилася, обвивалася навколо моїх нещасних кінцівок. У такому вигляді я колись каталася на ковзанах: довга спідниця потім тягнулася складками, але більш-менш дозволяла рухатися. Я заздрю сучасним дівчатам, хоч і не була б жодною з них ні за які гроші300.
Упродовж двадцятого століття жінки поступово почали усвідомлювати викривлене співвідношення між тими, хто в штанах, і тими, хто у спідницях. Панталони перетворилися на символ розподілу статевих ролей, про що свідчить популярність штанів серед жінок у різних куточках світу.
Одне відверте прислів’я народу фон з африканської Республіки Бенін пояснює зв’язок між анатомією жінки та її долею, порушуючи пряме риторичне запитання щодо обмежених жіночих прав у суспільстві та уявлюваним анатомічним браком: «Жінка у штанах – а
