Країна Моксель, або Московія. Книга 2 - Володимир Броніславович Бєлінський
Учений установив і подав неспотворений текст про призначення на уділ Бориса в 988 році: "...паче посла и потом отец, и на область Владимер, юже ему дасть, а святого Глеба оу себе остави (як малолітнього. — В. Б.)". Такі "загальноросійські літописні зводи" витворила знаменита катерининська "Комісія".
Що цікаво, переважна більшість російських і українських істориків згодні з наявністю "вставок" у давніх літописах. Однак затято пручаються доказам, що подібна компіляція виконана в XVIII столітті. Зрозуміло — неправда в київські літописи почала проникати значно раніше. Катерининська ж "Комісія" завершила процес компіляції. І внесла найбільш відповідальну лепту в питання фальсифікації історії Московії. Не будемо зупинятися на деталях.
Ми маємо розуміти: давні автори не могли спотворити текст Несторового літопису. Вони в тому не були зацікавлені й навіть не відали, як і в якому напрямку його спотворювати. Оригінали літописів були достовірній чисті, як сльоза, через що їх і вилучили з України-Русі, й вони зникли в столицях Російської імперії. Усі до одного!
Отже, настало XI століття, а так звана ростовсько- суздальська земля ще жодного дня не входила до складу Великого Київського князівства. І в цьому випадку, як то кажуть, нічого не зробиш.
Наприкінці розділу розповім напрочуд цікавий, на мій погляд, випадок, що трапився в 1991 році, коли в судомах і в крові валилася російська більшовицька імперія. Якось я був присутній на зустрічі з російським істориком, демократично налаштованою людиною. Не буду вказувати прізвище вченого, адже дотепер живі й здорові багато учасників тієї бесіди, серед них— мої друзі.
Після лекції професора тривала відверта бесіда про фальсифікацію російської історії. Учений не заперечував наявності таких фактів. Однак намагався відвести розмову від цієї теми. На мою пропозицію про необхідність проведення незалежної європейської експертизи паперу, чорнила, графіки й т. д. "загальноросійських літописних зводів", щоб переконатися, що вони походять із катерининських часів, професор оторопів.
На почату розмови я заявив йому, що є українцем і твердо впевнений, що Московія поцупила історію України-Русі. Професор особливо не заперечував, заявивши, що подібне у світовій історії зустрічається на кожному кроці. Але моя пропозиція про експертизу його шокувала. Відповів він не одразу, однак у стилі, якого я не чекав від демократа:
— Ніколи не розумів, чому наша російська влада так ненавиділа хохлів і завжди засилала їх на Соловки, у Сибір, у Магадан. Тепер, здається, починаю розуміти.
Він посміхався на весь рот.
А мені стало соромно за чергового російського шовініста. Відповів спокійно:
— Ви помиляєтеся, професоре. Російська влада ненавиділа й знищувала — українців! Хохли ж завжди знаходили спільну мову з кацапами.
На тому й розійшлися.
Російський шовінізм ще довго буде труїти душу російському інтелігентові.
4
Нарешті перед нашим зором у всьому своєму різномаїтті постає XI століття. Століття найбільшого розквіту і величі Великого Київського князівства! Однак ми не будемо досліджувати матеріал, який підтверджує концепцію величі давньої Київської держави. Про це подбали сотні істориків (і не лише істориків) різних країн і континентів. Повернімося до дослідження нашої теми: чи входила так звана ростовсько-суздальська земля в XI столітті до складу великої Київської держави, чи був у тій землі князь із роду Рюриковичів і чи й далі проживав фінський етнос на своїй споконвічній землі в межиріччі Оки і Волги в XI столітті?
Із попереднього розділу відомо, що переміщення в XI столітті князя на периферію без супроводу єпископа і без насадження в тій землі християнства не може свідчити про залучення землі до складу Великого Київського князівства. Починаючи з ХІ століття, процес розширення київських володінь міг відбуватися лише за спільної дії князя і церкви. Цілком зрозуміло, що цю аксіому знали й фальсифікатори російської історії. Тому що практично всі "загальноросійські літописні зводи", починаючи з XI століття, подають відомості про супроводження князя у поході священиком.
Пропоную простежити процес початку колонізації "Мерянської землі" християнською релігією. Першими самостійними єпископами, що начебто побували в ростовській землі, були згадані греки Феодор та Іларіон, що нібито супроводжували в Ростов і Муром синів Володимира Великого — Бориса і Гліба — у знаменитому 988 році. Завдяки працям професора О. О. Шахматова, ми переконалися, що Борис і Гліб у 988 році й пізніше не княжили в країні Моксель, або, для читача простіше, — у так званій ростовсько-суздальській землі.
Однак оскільки подібна облуда існує в московській історичній науці, поглянемо на неї більш пильно.
Никоновський "загальноросійський літописний звод" повідомляє, що обидва єпископи, нічого не зробивши в тій землі, з неї втекли: "Феодор и Иларион... избегоша нетерпяще неверия и досаждения людей". Це згадування цінне тим, що засвідчило проживання корінного фінського етносу в межиріччі Оки і Волги в 988 році. Тому що "волхвы возмущали чадь". І друге, що засвідчив факт втечі єпископів із мерянської землі: відсутність князівської влади в тій землі. Князь-християнин не дозволив би підданим вигнати зі своїх володінь єпископів, ним запрошених.
Маємо черговий прокол у московській історичній науці. Той період (XI століття) "загальноросійських літописних зводів" особливо наповнений очевидними абсурдами. Подам лише два із них, найбільш відвертих. Читачі зможуть переконатися, якому воістину титанічному фальшуванню піддалася московська історія, щоб бути пов’язаною з історією Київського князівства.
Перший абсурд.
Вихваляючи Юрія Довгорукого і його зусилля зі створення "Московської держави", відомий історик М. П. Погодін, спираючись на "російські літописи", стверджував у своїх "Дослідженнях, зауваженнях і лекціях": "Юрій (Довгорукий. — В. Б.) був у Ростовській (землі)... 1096 року, судячи з листа Мономаха до Олега Святославовича" [9, с. 72].
Як стверджував російський професор, князь не просто відвідав ростовську землю — він "управляв і володів своєю вотчиною". Весь парадокс подібного "володіння" полягає в тому, що Юрію Довгорукому в 1096 році було від 2 до 5 років. Можливо навіть, що до 1096 року він зовсім не народився. Маємо прямо-таки кричущий випадок московської історичної халтури. 1 насаджував подібну московську історичну халтуру не звичайний росіянин, а професор російської історії. Тут, як кажуть, далі йти нікуди. Тупик маразму.
Почитаємо ВРЕ (третє видання, т. 30, с. 413): "Юрій Довгорукий (народився) в
