Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

Та цього разу вже перси не прийняли бою. Дарій бачив стан своєї армії і розумів, що вона не здатна у відкритій боротьбі перемогти скіфів. Тому вночі, за порадою своїх полководців, по суті, втік з поля майбутньої битви разом із боєздатними залишками колись потужної армії, покинувши в таборі поранених, хворих та немічних.

Частина друга

ЗВИТЯГА ГУНСЬКОЇ ДОБИ

1. Великий історик сучасності

Мова йде про доктора фізико-математичних наук Анатолія Миколайовича Кіндратенка — харківського професора-фізика, що «займався розробкою теоретичних основ фізики плазми та плазмової електроніки, написав чотири монографії та посібник для студентів,.. (які досі. — В.Б.) залишаються неперевершеними…» [142, с. 168].

Одразу ж виникає запитання: що таку поважну, уже в роках людину (Анатолій Миколайович 1935 року народження), досягнувши великих успіхів у своїй галузі, штовхнуло на незвідану дорогу?

А.М. Кіндратенко у праці «Європейські гуни — предки українців» (див. автобіографічну довідку) дав досить аргументовану відповідь на запитання: «З 1995 р. ґрунтовно зайнявся нерозробленими питаннями сучасної та давньої історії Руси-України, які офіційні українські історики піднімати не наважуються» [142, с. 168].

Тобто, професор А.М. Кіндратенко піддав сумніву головний висновок російських й українських істориків, зафіксований Великою Радянською Енциклопедією (третє видання), який звучить так: «Гунны,.. кочевой народ, сложившийся во 2–4 вв. в Приуралье из тюркоязычных хунну, прикочевавших во 2 в. из Центральной Азии… К 70–м г(одам) 4 в. относится начало массового передвижения гуннов на Запад… Покорив аланов Северного Кавказа, во главе с вождем Баламбером перешли Дон, разгромили (375) готов в Сев(ерном) Причерноморье, подчинив б(ольшей) ч(астью) остготов и заставив вестготов отступить во Фракию. В 394–395 гунны, пройдя через Кавказ, опустошили Сирию и Каппадокию, затем обосновались в Паннонии (сучасна Угорщина. — В.Б.), делая набеги на Вост(очно)-Рим(скую) империю [по отношению к Зап(адно)-Рим(ской) империи до се(редины) 5 в. выступали как союзники в борьбе против гер(манских) племен]. Наибольшего терр(иториального) расширения и мощи гуннский союз племен… достиг при Аттиле (правил в 434–453)… В битве при р. Недао (455, в Паннонии) гунны были разбиты и ушли в Причерноморье, их союз распался… Постепенно гунны исчезают как народ…» [25, т. 7, с. 450].

Що цікаво, гуни пройшли сучасним українським Причорномор’ям (туди-сюди) тричі і не залишили жодних археологічних слідів по собі. Жодного сліду так званих хунну досі не виявлено і в Європі. То скільки тих хунну (гунів) було?

Для такого постійного протистояння, воєнних походів, битв і тривалого існування мало би бути не менше 15–ти мільйонів людей.

А їх катма — навіть слідів по собі не залишили.

Тому професор А.М. Кіндратенко у своїх працях зібрав докупи усі давні (ІV–VІ століть) історичні свідчення про гунів і дійшов такого висновку:

«В історичній літературі є два описи способу життя «гунів»: Амміана (Аммиан Марцелин. Римская история. С.-Петербург, 2000. — В.Б.) та Пріска (Дестунис Г.С. Сказание Приска Понийского. Ученые зап. 2–го Отд. Имп. Акад. Наук», VII, 1, СПб. Стр. 1–112, 1861 і Приск Понийский. Готская история, в праці: Латышев В.В. Известия древних писателей греч. и лат. о Скифии и Кавказе. Т. 1. — СПб., 1893–1900. — В.Б.). Вони прямо протилежні за змістом. В Амміана це опис справжніх кочовиків, у Пріска — осілого землеробського народу. Кому ми повинні більше вірити, першому чи другому? До того ж, як зазначалося вище, в опис життя кочовиків Амміан вкрапив елементи, належні народу осілому. Виходячи з того, що він тих гунів ніколи не бачив, а Пріск кілька тижнів знаходився в їхньому середовищі й побував навіть у столиці, вірити треба останньому. Але офіційні дослідники, описуючи побут гунів, ігнорують саме Пріска й користуються матеріалом Амміана… Грек або фракієць Пріск походить з фракійського міста Паніон, що знаходиться на північному березі Мармурового моря. Жив у V ст., час його народження чи смерти невідомі. 448 р. на запрошення високоповажного грека Максиміана брав участь у посольстві як його секретар до знаменитого гунського імператора Гатила. Декілька разів зустрічався з останнім, зокрема двічі — на пирах. Пізніше Пріск виконує державні доручення. Він написав «Риторичні вправи», листи та «Візантійську історію». До нашого часу дійшли деякі уривки з його творів, що збереглися головним чином у записах посольства римлян до народів та в записах посольств народів до римлян. Окрім того, деякі уривки з його твору відтворив Йордан у «Гетиці» [142, с. 21–22].

Автор звертає увагу читачів на той факт, що праця Йордана носить назву «Гетика», а не — «Готика», як нам досі подають російська та українська історіографії. До честі автора, хоча він дотримується класичної німецької теорії про прийшлих на давні українські землі готів, та назву праці Йордана наводить неупереджено.

Ще раз зазначаємо: ніяких прийшлих готів із берегів Балтики на землі сучасного українського Причорномор’я у І–ІІ століттях нашої ери не було. Ми про те уже писали в першому томі «Споконвічна земля» книги «Україна-Русь». Пізніше ще поговоримо про готів (гетів).

«Вперше про народ хунну повідомив видатний географ, астроном та математик Клавдій Птоломей, який жив і творив у середині II ст. після Н.X. У своїй «Географії», що базувалася на дослідженнях його попередників, зокрема Марина Тірського, він розмістив гунів на Лівобережжі Дніпра, приблизно на теренах нинішніх Полтавської, Сумської та Чернігівської областей. Якщо гуни — кочові азійські племена, які в кінці IV ст. вихором налетіли на Європу з-за Волги, то як вони могли проживати в Лівобережній Скіфії-Україні за 2,5 чи навіть 3 століття до того?..

Про кочовий народ на Північному Кавказі повідомив поет Діонісій Парієгет, який жив за часів римського імператора Адріана (117–138 рр.) і склав «Землеопис» у віршованій формі…

Унни, про яких говорив Парієгет, та хунни Птолемея були зовсім різними народами…

Про початок «гунських воєн» вперше повідомив Амміан Марцелін у 31 книзі своєї «Римської історії»… Як римський офіцер (Амміан, за походженням грек, жив приблизно у ЗЗ0–380 роках, добровільно служив офіцером у римській армії. У 80-ті роки прибув до Риму і залишився назавжди. — В.Б.), з центрально-азійськими гунами Амміан міг познайомитись у походах проти персів…

Не треба нехтувати також давньогерманськими переказами та сагами, які задовго до гунів Амміана, в часи Птолемея, а можливо, й раніше, гунами називали племена, які жили на південний схід від них, тих, кого латиняни називали венетами, тобто наших пращурів…» [142, с. 8–11].

Тому, коли мова йде про гунів, які у V столітті н.е. потрясали Європу, особливо — Західно-Римську та Східно-Римську імперії, варто